Історія міста


    Олешки – місто районного підпорядкування, адміністративний центр однойменного району.

    Розташоване навпроти Херсона – через річки Дніпро і Конку. Відстань до обласного центру становить: по суші 18 км, по водному шляху – 9 км. Сполучається із обласним центром найдовшим в Україні мостовим переходом через Дніпро і Конку.

    На італійських картах того часу дельта Дніпра позначена як Олешшя, що засвідчує, по-перше, стійкість назви, а по-друге, широку узагальненість і множинність найменування. Звідси висновок: Олешки має повне право на давньоісторичне ім'я, оскільки топоніміча назва Олешшя збереглася саме у нього. До речі, географічна назва після багатьох перейменувань залишилась лише у назві єдиної у Європі пустелі, а саме: Олешківська піщана арена. Гордість міста – сосновий бір, ботанічна пам'ятка природи. Збереглися солоні материкові озера із цілющими грязями. Річки Конка й Чайка є складовою частиною Національного парку України «Нижньодніпровські плавні».

    На місті сучасного міста в Х – ХІІІ ст. існувало слов'янське торговельне місто Олешшя, яке було опорним пунктом Київської Русі в нижній течії р. Дніпра. Через нього пролягав торговельний шлях з Києва до Візантії та Подністров'я.

    Люди жили у цій місцевості з глибокої давнини. Взагалі Олешківські піски багаті на пам’ятки археології від кам’яного віку, доби бронзи до пізднього середньовіччя, на що вказують численні випадкові знахідки.

    З Олешками пов’язана історія Запорізької Січі останнього періоду її існування. На східній околиці міста в районі промзони біля разгалуження річок Чайка та Лазнюк знаходяться залишки запорізької Олешківської Січі. У 1711 році, після руйнації Кам'янської Січі, козаки відступили на лівобережжя, де заснували Олешківську Січ на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком.

    На території Січі знаходилось 38 куренів, близько півтори тисячі козаків. У Січі був свій порт на р. Лазня. Була на Січі і церква, як і все побудована з дерева, очерету та глини.

    На даний час площа Січі, що збереглась, дорівнює приблизно 0,5 га. Під час археологічних досліджень відкрито сліди наземних і напівназемних споруд, рештки оборонного рову, залишки печей.

    З 1783 року почалося інтенсивне заселення краю. Після створення Таврійської губернії у 1802 році Олешки були переведені в розряд міст та стали адміністративним центром Дніпровського повіту. В той же час важко було назвати цей населений пункт містом, усі будівлі були одноповерхові з саману під очеретом, єдиною високою будівлею був тимчасовий дерев'яний собор на честь Введення Богородиці у храм. Пізніше Соборна церква стала кам’яною хрестовокупольною з дерев'яним куполом.

    Центр міста було сформовано навколо собору на честь Введення Богородиці з дзвіницею та прилеглою територією. Поряд з ним було розташовано ринок та магазини. Неподалік – сквер відпочинку.

    У 1862 році у Олешки приїхали три сестри, та оселилися на слобідці. Ця, на перший погляд, незначна подія відіграла значну роль в історії міста. Старша сестра була рясофорною монахинею Елисавета, друга – пізніше ігуменія Ніна та неповнолітня монахиня Нона. На початку 1900 року відбулася подія, до якої протягом майже 40 років працею і молитвою, скорботами та радощами йшла маленька община – Наказом від 14 лютого, Успенська жіноча община була перейменована в Успенський общежительний монастир, а монахиня Ніна була возведена в сан ігуменії. З маленької общини кількість монахинь та послушниць зросла до 100 насельниць. При монастирі була школа, бібліотека, ветеринарна лікарня, декілька майстерень, сад і город. Олешківський Успенський монастир був єдиною жіночою обителлю в Північній Таврії, не багатий та наймолодший у порівнянні з іншими монастирями, розташованими на території сучасної Херсонської області, але для навколишніх сіл і міста, а особливо для жителів слобідки відігравав велику роль в формуванні моральних устоїв.

    У 1896 році в Олешківському жіночому Свято-Успенському монастирі була прийнята в школу для дівчаток-сиріт Домна Іванівна Литвиненко. Вона залишалася в ньому аж до націоналізації, прожила у Олешках до 1967 року. Мала незвичайні здібності – вміла бачити невидиме, як видиме і майбутнє, як сьогодення. Стараннями Олешківського окружного благочинного протоієрея Сімеона була канонізована і возведена в лик святих. 16 серпня 2009 року мощі блаженної Домніки Олешківської урочисто перенесені з Херсона в храм святої рівноапостольної Ніни м. Олешки і тепер ми можемо звіряти свій внутрішній світ і своє життя з образом послушниці Домніки, яка завжди готова надати допомогу кожному, хто звернеться до неї.

    За національним складом більшість у місті була із малоросів, потім росіяни та нечисленні представники литовців, поляків, євреїв та інших.

    З сільгосппродукції вирощували городину, баштанові культури, займалися садівництвом, пізніше почали вирощувати виноград. Основними промислами були: рибальство, заготівля очерету, будівництво різноманітних суден та перевіз вантажів і людей по воді.

    В Олешках працювало 16 магазинів, щорічно проводилося три ярмарки.

    Наступним після сільського господарства, по кількості зайнятих людей та значимості для міста, було мореплавство. Ще у 1834 році за Імператорським наказом було створено товариство вільних матросів в Олешках.

    7 жовтня 1884 року в Олешках було відкрито морехідні класи другого розряду. Більшість випускників Олешківських морехідних класів ходили на суднах помічниками та капітанами. Взагалі, мореплавство відіграло велику роль в розвитку та формуванні міста.

    Була в Олешках земська лікарня (будинок зберігся) на 20 ліжок, відкрита у другій половині ХІХ ст., медичну допомогу населенню надавали 11 медпрацівників середнього рівня та один лікар. Крім допомоги хворим, повітові лікарі Колезький радник Володимир Семенович Фаєрман, а пізніше Клоній Іванович Ельяшев викладали основи первинної медичної допомоги в морехідній школі.

    В знак любові та поваги до Клонія Івановича Ельяшева, який пропрацював у лікарні майже 40 років, його було поховано на території лікарні, де і зараз стоїть обеліск на його могилі.

    У 1894 році міським головою було обрано Миколу Матвійовича Панкєєва, відомого своєю благодійністю видатного повітового земського діяча. Таку ж активну життєву позицію займала і його дружина Віра Іванівна Панкєєва. Її постійним піклуванням були немічні та скривджені, хворих вона лікувала, голодним давала їжу. У роки русько-японської війни працювала сестрою милосердя при місцевому шпиталі, нагороджена медаллю Червоного Хреста на Олександрівській Стрічці.

    Саме Віра Іванівна допомогла влаштувати в училище талановитого хлопця з Чаплинки Миколу Куліша, та в подальшому опікувалась його навчанням. За свої кошти Панкєєви придбали земельну ділянку для дачі, але потім подарували її під міське кладовище, до нашого часу збереглася назва «Панкєєва дача». На цьому кладовищі знаходиться поховання Миколи Матвійовича та Віри Іванівни Панкєєвих і могили їх оберігаються Законом.

    Населення міста зростало великими темпами, наприкінці ХІХ ст. тут мешкало 9 тисяч чоловік.

    Була в місті своя типографія, аптека та тюремний замок. Торгових підприємств налічувалось більше 100. В місті працювали однокласна та двокласна церковнопарафіяльні школи, три земські школи, морехідні класи, міське училище, прогімназія, професійне жіноче училище.

    Окрім православного собору та монастиря в Олешках знаходилась відносно велика синагога (будинок зберігся).

    У 1870 році в приватному будинку (де зараз знаходиться Олешківський районний краєзнавчий музей) у сім'ї секретаря Олешківської міської управи Дмитра Цюрупи народився Олександр Дмитрович Цюрупа, видатний партійний та державний діяч. У 1928 році на честь нього Олешки було переіменовано у м. Цюрупинськ.

    На початку 1921 року в місті працювало 17 невеликих кустарних майстерень. Медичну допомогу населення отримувало в лікарні на 35 ліжок з 2 лікарями та 14 (чотирнадцятьма) чоловіками медперсоналу.

    В березні 1921 року Олешківський Успенський жіночий монастир з усіма землями, будинками та інвентарем було передано в ведення та розпорядження Дніпровського Уземвідділу. У 1922 році було вирішено ліквідувати монастир для створення на його територій «Дитячого містечка».

    У 30-ті роки ХХ ст. у районній лікарні на 20 ліжок працювало 12 лікарів та 35 осіб середнього персоналу. В 3 середніх та семирічних школах працювало 130 вчителів. У Олешках знаходився ветеринарний технікум.

    З 1934 року працював будинок культури, кінотеатр, радіовузол.

    10 вересня 1941 року в Олешки увійшли німецькі війська. За час окупації міста окупантами було страчено 2180 цивільних жителів та 2 тисячі полонених радянських солдат та офіцерів. Їх стратили на східній околиці та поховали у рові. Зараз там розташовано пам’ятник загиблим.

    У період окупації діяла молодіжна підпільна організація «Юнармія», яка займалась написанням та розповсюдженням листівок, допомагала військовополоненим тікати з полону.

    356 юнаків та дівчат було вивезено до Німеччини.

    3 листопада 1943 року бійці 87-ї Гвардійської стрілецької дивізії визволили місто.

    На схід від міста на Кримській трасі розташована братська могила радянських воїнів. Більше 2610 жителів міста пішли на фронт, з них 2549 нагороджено орденами та медалями, 1500 воїнів загинули в боях. У центрі міста споруджено меморіал Слави, де постійно палає Вічний вогонь. У братській могилі поховано 547 воїнів, які загинули при визволенні Олешок, поряд, у двох могилах, поховано 3,5 тисяч воїнів, що загинули в боях на Поймі.

    За ратні подвиги у боях проти німецьких загарбників двоє наших земляків Прокофій Литвинов та Іван Бойко Указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

    Одна з вулиць міста названа ім'ям героя Прокофія Литвинова.

    Після визволення почалась відбудова народного господарства. До кінця 1944 року в місті вже працювали підприємства: харчосмаковий комбінат, промкомбінат, винзавод, торфопідприємство, артіль «Зірка». Темпи відбудови зросли після закінчення війни.

    У 1950 році у лікарні на 100 ліжок з поліклінікою працювало 120 медичних працівників, в тому числі 40 лікарів. Багато років віддав служінню людям талановитий та самовідданий головний лікар Русинковський Павло Домінікович.

    У цей час навчали дітей дві середні та семирічна школи, де працювало 120 вчителів. Продовжував свою роботу ветеринарний технікум. Для шанувальників книги були відкриті читальні зали двох бібліотек. Працював будинок культури з різноманітними гуртками та кінотеатр.

    У 1956 році Олешки було переведено у розряд міст районного підпорядкування.

    У 1958 році почалось будівництво целюлозного заводу. Будівництво було інтернаціональним, працювали фахівці з Карелії та інших регіонів Росії, представники з Молдавії, Казахстану, Білорусії та інші. 15 грудня 1962 року на заводі була проведена перша варка целюлози.

    Одночасно з заводом на східній околиці старого міста виріс новий мікрорайон з багатоповерховими будинками, двома дитсадками, школою, бібліотекою, кінотеатром та магазинами.

    У 1959 році створено радгосп «Олешківський», який мав свій винзавод. Головним напрямком розвитку радгоспу було виноградарство, вирощування городини та вівчарство. За новаторство у вівчарській справі жителю Олешок, чабану Павлу Полікарповичу Зелінському було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

    У 1962 році в будинку, де жила родина Олександра Дмитровича Цюрупи, відкрито меморіальний музей, який у 2002 році перепрофільований у краєзнавчий.

    У 1974 році було розпочато виготовлення фільтрувального паперу. Це був єдиний на всю державу завод, який виготовляв матеріали для фільтрації масла для моторів.

    У 70-х роках на території міста працювали: маслозавод, харчосмакова фабрика, Олешківська швейна фабрика, райпобуткомбінат, 5 будівельних установ, шовкобаза, річковий вокзал, підприємство залізничного транспорту, автотранспортні підприємства.

    Ще в 1859 році лісовий департамент прийшов до висновку про необхідність приборкання рухомих пісків Олешківської арени. У 1925 році була закладена Олешківська піщана станція, згодом вона була перейменована на Нижньодніпровську науково-дослідну станцію залісення пісків та виноградарства на пісках. На станції було зібрано чудову колекцію винограду – 1157 сортів. Пізніше спадкоємцем станції став Степовий філіал УкрНДІЛГА. Приклад комплексного освоєння пісків – єдиний у світовій практиці. Тут проводились міжнародні семінари з питань облісіння пісків.

    В середині 70-х років в центрі міста було побудовано Палац культури, торговий центр, нові корпуси лікарні, поліклініку, стоматологічну та дитячу лікарні в мікрорайоні Житлоселище, будинок-інтернат для дітей-інвалідів. У місті працювало два широкоекранних кінотеатри, два літніх кінотеатри, 13 бібліотек, музична школа та школа мистецтв, дві спортивні школи (легкоатлетична та гребля), стадіон, будинок піонерів, в якому для школярів працювали різноманітні гуртки.

    На даний час працює 7 підприємств: Відкрите Акціонерне Товариство «Олешківський маслозавод», Відкрите Акціонерне Товариство «Олешківське», Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбізнес», Закрите Акціонерне Товариство «Електро», Відкрите Акціонерне Товариство «Олешківська швейна фабрика «Юність»», Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет».

    Спільно працюють три сільськогосподарські підприємства: ЗАТ «Олешківське», ВАТ «Винрозсадник», фермерське господарство «Січ».

    Крім цього, в місті працюють автотранспортні підприємства: ВАТ «Олешкиавтотранс», Дочірне підприємство «СІПІ-авто», Спільне підприємство «Ямак», які здійснюють пасажирські перевезення та маршрутні таксі по 4 маршрутам міста.

    Працює лікарня на 280 ліжок, обласна фізіопульмонологічна лікарня на 80 ліжок, стоматологічна поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, будинок-інтернат людей похилого віку та інвалідів.

    На сьогодні діти здобувають освіту у гімназії, загальноосвітніх школах №2 та 4, в місті працює інтернат для дітей-інвалідів, спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат, професійний ліцей.

    У місті працює Центр Культури та дозвілля, в якому працює 25 колективів, серед них --  8 зі званням народний аматорський. Самодіяльні митці Олешок гідно представляють наше місто на всіх рівнях обласних і всеукраїнських оглядах народної творчості. Жоден концерт не обходиться без виступів дитячого зразкового ансамблю танцю «Веселка» та народного ансамблю  танцю «Любисток», які є лауреатами Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів, учасниками звітних концертів майстрів мистецтв та художніх колективів в м. Києві.

    Постановкою танців, підбором репертуару, сценічних костюмів займається більше 30-ти років заслужений працівник культури України Ірина Іванушкіна. Крім того, Ірина Вікторівна започаткувала проведення в місті фестивалю народної творчості «Купальська заграва» та фестивалю Козацької Слави «Козацькому роду – нема переводу». Цей фестиваль започатковано в рамках заходів, присвячених 300-річчю Олешківської Січі, яке відзначається на державному рівні восени цього року.

    У місті працює районний краєзнавчий музей, в експозиційних залах якого можна побачити розвиток нашого міста від давнини до сучасності, познайомитися з виставками відомого скульптора Вадима Федоровича, виробами з бісеру, дитячими художніми картинами, саморобними ляльками, картинами місцевого художника В. Бережка, роботами жителя Олешок Ампілова, дітей-інвалідів школи-інтернату, різьбою по дереву.

    У місті продовжує роботу зразкова музична школа, працюють бібліотеки для дітей та дорослих.

    На сьогоднішній день у місті функціонують стадіон, 17 спортивних майданчиків для ігрових видів спорту, 6 спортивних майданчиків з тренажерним обладнанням, 7 спортивних залів, тенісний корт, 6 приміщень з тренажерами, 3 спортивні школи.

    Дитячо-юнацька спортивна школа виховала трьох майстрів спорту міжнародного класу, більше 50-ти майстрів спорту та понад трьохсот кандидатів у майстри спорту.

    На сьогодні Дитяча юнацька спортивна школа відділу освіти є однією з провідних шкіл Херсонської області з водних видів спорту.

    Вихованці ДЮСШ «Золота нива» - призери міжнародних змагань з боксу, виховала школа не один десяток чемпіонів і призерів всеукраїнських змагань з боксу, волейболу, легкої атлетики та настільного тенісу, боксерський ринг школи – один з найкращих в області.

    У 2016 році Верховна рада України прийнала "Проект Постанови про перейменування окремих населених пунктів та районів №4085 від 17.02.2016" згідно чого м.Цюрупинськ було переіменовано у м.Олешки.

Історія міста


Олешки – місто районного підпорядкування, адміністративний центр однойменного району.

Розташоване навпроти Херсона – через річки Дніпро і Конку. Відстань до обласного центру становить: по суші 18 км, по водному шляху – 9 км. Сполучається із обласним центром найдовшим в Україні мостовим переходом через Дніпро і Конку.

На італійських картах того часу дельта Дніпра позначена як Олешшя, що засвідчує, по-перше, стійкість назви, а по-друге, широку узагальненість і множинність найменування. Звідси висновок: Олешки має повне право на давньоісторичне ім'я, оскільки топоніміча назва Олешшя збереглася саме у нього. До речі, географічна назва після багатьох перейменувань залишилась лише у назві єдиної у Європі пустелі, а саме: Олешківська піщана арена. Гордість міста – сосновий бір, ботанічна пам'ятка природи. Збереглися солоні материкові озера із цілющими грязями. Річки Конка й Чайка є складовою частиною Національного парку України «Нижньодніпровські плавні».

На місті сучасного міста в Х – ХІІІ ст. існувало слов'янське торговельне місто Олешшя, яке було опорним пунктом Київської Русі в нижній течії р. Дніпра. Через нього пролягав торговельний шлях з Києва до Візантії та Подністров'я.

Люди жили у цій місцевості з глибокої давнини. Взагалі Олешківські піски багаті на пам’ятки археології від кам’яного віку, доби бронзи до пізднього середньовіччя, на що вказують численні випадкові знахідки.

З Олешками пов’язана історія Запорізької Січі останнього періоду її існування. На східній околиці міста в районі промзони біля разгалуження річок Чайка та Лазнюк знаходяться залишки запорізької Олешківської Січі. У 1711 році, після руйнації Кам'янської Січі, козаки відступили на лівобережжя, де заснували Олешківську Січ на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком.

На території Січі знаходилось 38 куренів, близько півтори тисячі козаків. У Січі був свій порт на р. Лазня. Була на Січі і церква, як і все побудована з дерева, очерету та глини.

На даний час площа Січі, що збереглась, дорівнює приблизно 0,5 га. Під час археологічних досліджень відкрито сліди наземних і напівназемних споруд, рештки оборонного рову, залишки печей.

З 1783 року почалося інтенсивне заселення краю. Після створення Таврійської губернії у 1802 році Олешки були переведені в розряд міст та стали адміністративним центром Дніпровського повіту. В той же час важко було назвати цей населений пункт містом, усі будівлі були одноповерхові з саману під очеретом, єдиною високою будівлею був тимчасовий дерев'яний собор на честь Введення Богородиці у храм. Пізніше Соборна церква стала кам’яною хрестовокупольною з дерев'яним куполом.

Центр міста було сформовано навколо собору на честь Введення Богородиці з дзвіницею та прилеглою територією. Поряд з ним було розташовано ринок та магазини. Неподалік – сквер відпочинку.

У 1862 році у Олешки приїхали три сестри, та оселилися на слобідці. Ця, на перший погляд, незначна подія відіграла значну роль в історії міста. Старша сестра була рясофорною монахинею Елисавета, друга – пізніше ігуменія Ніна та неповнолітня монахиня Нона. На початку 1900 року відбулася подія, до якої протягом майже 40 років працею і молитвою, скорботами та радощами йшла маленька община – Наказом від 14 лютого, Успенська жіноча община була перейменована в Успенський общежительний монастир, а монахиня Ніна була возведена в сан ігуменії. З маленької общини кількість монахинь та послушниць зросла до 100 насельниць. При монастирі була школа, бібліотека, ветеринарна лікарня, декілька майстерень, сад і город. Олешківський Успенський монастир був єдиною жіночою обителлю в Північній Таврії, не багатий та наймолодший у порівнянні з іншими монастирями, розташованими на території сучасної Херсонської області, але для навколишніх сіл і міста, а особливо для жителів слобідки відігравав велику роль в формуванні моральних устоїв.

У 1896 році в Олешківському жіночому Свято-Успенському монастирі була прийнята в школу для дівчаток-сиріт Домна Іванівна Литвиненко. Вона залишалася в ньому аж до націоналізації, прожила у Олешках до 1967 року. Мала незвичайні здібності – вміла бачити невидиме, як видиме і майбутнє, як сьогодення. Стараннями Олешківського окружного благочинного протоієрея Сімеона була канонізована і возведена в лик святих. 16 серпня 2009 року мощі блаженної Домніки Олешківської урочисто перенесені з Херсона в храм святої рівноапостольної Ніни м. Олешки і тепер ми можемо звіряти свій внутрішній світ і своє життя з образом послушниці Домніки, яка завжди готова надати допомогу кожному, хто звернеться до неї.

За національним складом більшість у місті була із малоросів, потім росіяни та нечисленні представники литовців, поляків, євреїв та інших.

З сільгосппродукції вирощували городину, баштанові культури, займалися садівництвом, пізніше почали вирощувати виноград. Основними промислами були: рибальство, заготівля очерету, будівництво різноманітних суден та перевіз вантажів і людей по воді.

В Олешках працювало 16 магазинів, щорічно проводилося три ярмарки.

Наступним після сільського господарства, по кількості зайнятих людей та значимості для міста, було мореплавство. Ще у 1834 році за Імператорським наказом було створено товариство вільних матросів в Олешках.

7 жовтня 1884 року в Олешках було відкрито морехідні класи другого розряду. Більшість випускників Олешківських морехідних класів ходили на суднах помічниками та капітанами. Взагалі, мореплавство відіграло велику роль в розвитку та формуванні міста.

Була в Олешках земська лікарня (будинок зберігся) на 20 ліжок, відкрита у другій половині ХІХ ст., медичну допомогу населенню надавали 11 медпрацівників середнього рівня та один лікар. Крім допомоги хворим, повітові лікарі Колезький радник Володимир Семенович Фаєрман, а пізніше Клоній Іванович Ельяшев викладали основи первинної медичної допомоги в морехідній школі.

В знак любові та поваги до Клонія Івановича Ельяшева, який пропрацював у лікарні майже 40 років, його було поховано на території лікарні, де і зараз стоїть обеліск на його могилі.

У 1894 році міським головою було обрано Миколу Матвійовича Панкєєва, відомого своєю благодійністю видатного повітового земського діяча. Таку ж активну життєву позицію займала і його дружина Віра Іванівна Панкєєва. Її постійним піклуванням були немічні та скривджені, хворих вона лікувала, голодним давала їжу. У роки русько-японської війни працювала сестрою милосердя при місцевому шпиталі, нагороджена медаллю Червоного Хреста на Олександрівській Стрічці.

Саме Віра Іванівна допомогла влаштувати в училище талановитого хлопця з Чаплинки Миколу Куліша, та в подальшому опікувалась його навчанням. За свої кошти Панкєєви придбали земельну ділянку для дачі, але потім подарували її під міське кладовище, до нашого часу збереглася назва «Панкєєва дача». На цьому кладовищі знаходиться поховання Миколи Матвійовича та Віри Іванівни Панкєєвих і могили їх оберігаються Законом.

Населення міста зростало великими темпами, наприкінці ХІХ ст. тут мешкало 9 тисяч чоловік.

Була в місті своя типографія, аптека та тюремний замок. Торгових підприємств налічувалось більше 100. В місті працювали однокласна та двокласна церковнопарафіяльні школи, три земські школи, морехідні класи, міське училище, прогімназія, професійне жіноче училище.

Окрім православного собору та монастиря в Олешках знаходилась відносно велика синагога (будинок зберігся).

У 1870 році в приватному будинку (де зараз знаходиться Олешківський районний краєзнавчий музей) у сім'ї секретаря Олешківської міської управи Дмитра Цюрупи народився Олександр Дмитрович Цюрупа, видатний партійний та державний діяч. У 1928 році на честь нього Олешки було переіменовано у м. Цюрупинськ.

На початку 1921 року в місті працювало 17 невеликих кустарних майстерень. Медичну допомогу населення отримувало в лікарні на 35 ліжок з 2 лікарями та 14 (чотирнадцятьма) чоловіками медперсоналу.

В березні 1921 року Олешківський Успенський жіночий монастир з усіма землями, будинками та інвентарем було передано в ведення та розпорядження Дніпровського Уземвідділу. У 1922 році було вирішено ліквідувати монастир для створення на його територій «Дитячого містечка».

У 30-ті роки ХХ ст. у районній лікарні на 20 ліжок працювало 12 лікарів та 35 осіб середнього персоналу. В 3 середніх та семирічних школах працювало 130 вчителів. У Олешках знаходився ветеринарний технікум.

З 1934 року працював будинок культури, кінотеатр, радіовузол.

10 вересня 1941 року в Олешки увійшли німецькі війська. За час окупації міста окупантами було страчено 2180 цивільних жителів та 2 тисячі полонених радянських солдат та офіцерів. Їх стратили на східній околиці та поховали у рові. Зараз там розташовано пам’ятник загиблим.

У період окупації діяла молодіжна підпільна організація «Юнармія», яка займалась написанням та розповсюдженням листівок, допомагала військовополоненим тікати з полону.

356 юнаків та дівчат було вивезено до Німеччини.

3 листопада 1943 року бійці 87-ї Гвардійської стрілецької дивізії визволили місто.

На схід від міста на Кримській трасі розташована братська могила радянських воїнів. Більше 2610 жителів міста пішли на фронт, з них 2549 нагороджено орденами та медалями, 1500 воїнів загинули в боях. У центрі міста споруджено меморіал Слави, де постійно палає Вічний вогонь. У братській могилі поховано 547 воїнів, які загинули при визволенні Олешок, поряд, у двох могилах, поховано 3,5 тисяч воїнів, що загинули в боях на Поймі.

За ратні подвиги у боях проти німецьких загарбників двоє наших земляків Прокофій Литвинов та Іван Бойко Указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Одна з вулиць міста названа ім'ям героя Прокофія Литвинова.

Після визволення почалась відбудова народного господарства. До кінця 1944 року в місті вже працювали підприємства: харчосмаковий комбінат, промкомбінат, винзавод, торфопідприємство, артіль «Зірка». Темпи відбудови зросли після закінчення війни.

У 1950 році у лікарні на 100 ліжок з поліклінікою працювало 120 медичних працівників, в тому числі 40 лікарів. Багато років віддав служінню людям талановитий та самовідданий головний лікар Русинковський Павло Домінікович.

У цей час навчали дітей дві середні та семирічна школи, де працювало 120 вчителів. Продовжував свою роботу ветеринарний технікум. Для шанувальників книги були відкриті читальні зали двох бібліотек. Працював будинок культури з різноманітними гуртками та кінотеатр.

У 1956 році Олешки було переведено у розряд міст районного підпорядкування.

У 1958 році почалось будівництво целюлозного заводу. Будівництво було інтернаціональним, працювали фахівці з Карелії та інших регіонів Росії, представники з Молдавії, Казахстану, Білорусії та інші. 15 грудня 1962 року на заводі була проведена перша варка целюлози.

Одночасно з заводом на східній околиці старого міста виріс новий мікрорайон з багатоповерховими будинками, двома дитсадками, школою, бібліотекою, кінотеатром та магазинами.

У 1959 році створено радгосп «Олешківський», який мав свій винзавод. Головним напрямком розвитку радгоспу було виноградарство, вирощування городини та вівчарство. За новаторство у вівчарській справі жителю Олешок, чабану Павлу Полікарповичу Зелінському було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

У 1962 році в будинку, де жила родина Олександра Дмитровича Цюрупи, відкрито меморіальний музей, який у 2002 році перепрофільований у краєзнавчий.

У 1974 році було розпочато виготовлення фільтрувального паперу. Це був єдиний на всю державу завод, який виготовляв матеріали для фільтрації масла для моторів.

У 70-х роках на території міста працювали: маслозавод, харчосмакова фабрика, Олешківська швейна фабрика, райпобуткомбінат, 5 будівельних установ, шовкобаза, річковий вокзал, підприємство залізничного транспорту, автотранспортні підприємства.

Ще в 1859 році лісовий департамент прийшов до висновку про необхідність приборкання рухомих пісків Олешківської арени. У 1925 році була закладена Олешківська піщана станція, згодом вона була перейменована на Нижньодніпровську науково-дослідну станцію залісення пісків та виноградарства на пісках. На станції було зібрано чудову колекцію винограду – 1157 сортів. Пізніше спадкоємцем станції став Степовий філіал УкрНДІЛГА. Приклад комплексного освоєння пісків – єдиний у світовій практиці. Тут проводились міжнародні семінари з питань облісіння пісків.

В середині 70-х років в центрі міста було побудовано Палац культури, торговий центр, нові корпуси лікарні, поліклініку, стоматологічну та дитячу лікарні в мікрорайоні Житлоселище, будинок-інтернат для дітей-інвалідів. У місті працювало два широкоекранних кінотеатри, два літніх кінотеатри, 13 бібліотек, музична школа та школа мистецтв, дві спортивні школи (легкоатлетична та гребля), стадіон, будинок піонерів, в якому для школярів працювали різноманітні гуртки.

На даний час працює 7 підприємств: Відкрите Акціонерне Товариство «Олешківський маслозавод», Відкрите Акціонерне Товариство «Олешківське», Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбізнес», Закрите Акціонерне Товариство «Електро», Відкрите Акціонерне Товариство «Олешківська швейна фабрика «Юність»», Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-Маркет».

Спільно працюють три сільськогосподарські підприємства: ЗАТ «Олешківське», ВАТ «Винрозсадник», фермерське господарство «Січ».

Крім цього, в місті працюють автотранспортні підприємства: ВАТ «Олешкиавтотранс», Дочірне підприємство «СІПІ-авто», Спільне підприємство «Ямак», які здійснюють пасажирські перевезення та маршрутні таксі по 4 маршрутам міста.

Працює лікарня на 280 ліжок, обласна фізіопульмонологічна лікарня на 80 ліжок, стоматологічна поліклініка, санітарно-епідеміологічна станція, будинок-інтернат людей похилого віку та інвалідів.

На сьогодні діти здобувають освіту у гімназії, загальноосвітніх школах №2 та 4, в місті працює інтернат для дітей-інвалідів, спеціалізована загальноосвітня школа-інтернат, професійний ліцей.

У місті працює Центр Культури та дозвілля, в якому працює 25 колективів, серед них --  8 зі званням народний аматорський. Самодіяльні митці Олешок гідно представляють наше місто на всіх рівнях обласних і всеукраїнських оглядах народної творчості. Жоден концерт не обходиться без виступів дитячого зразкового ансамблю танцю «Веселка» та народного ансамблю  танцю «Любисток», які є лауреатами Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів, учасниками звітних концертів майстрів мистецтв та художніх колективів в м. Києві.

Постановкою танців, підбором репертуару, сценічних костюмів займається більше 30-ти років заслужений працівник культури України Ірина Іванушкіна. Крім того, Ірина Вікторівна започаткувала проведення в місті фестивалю народної творчості «Купальська заграва» та фестивалю Козацької Слави «Козацькому роду – нема переводу». Цей фестиваль започатковано в рамках заходів, присвячених 300-річчю Олешківської Січі, яке відзначається на державному рівні восени цього року.

У місті працює районний краєзнавчий музей, в експозиційних залах якого можна побачити розвиток нашого міста від давнини до сучасності, познайомитися з виставками відомого скульптора Вадима Федоровича, виробами з бісеру, дитячими художніми картинами, саморобними ляльками, картинами місцевого художника В. Бережка, роботами жителя Олешок Ампілова, дітей-інвалідів школи-інтернату, різьбою по дереву.

У місті продовжує роботу зразкова музична школа, працюють бібліотеки для дітей та дорослих.

На сьогоднішній день у місті функціонують стадіон, 17 спортивних майданчиків для ігрових видів спорту, 6 спортивних майданчиків з тренажерним обладнанням, 7 спортивних залів, тенісний корт, 6 приміщень з тренажерами, 3 спортивні школи.

Дитячо-юнацька спортивна школа виховала трьох майстрів спорту міжнародного класу, більше 50-ти майстрів спорту та понад трьохсот кандидатів у майстри спорту.

На сьогодні Дитяча юнацька спортивна школа відділу освіти є однією з провідних шкіл Херсонської області з водних видів спорту.

Вихованці ДЮСШ «Золота нива» - призери міжнародних змагань з боксу, виховала школа не один десяток чемпіонів і призерів всеукраїнських змагань з боксу, волейболу, легкої атлетики та настільного тенісу, боксерський ринг школи – один з найкращих в області.

У 2016 році Верховна рада України прийнала "Проект Постанови про перейменування окремих населених пунктів та районів №4085 від 17.02.2016" згідно чого м.Цюрупинськ було переіменовано у м.Олешки.