Почесні громадяни міста


    ТИМЧИК Кирило Якович

    Цюрупинськ (нині м.Олешки) пам’ятає свого визволителя командира 87-ої гвардійської Сталінградської, Перекопської, орденів Червоного прапора та Суворова ІІ ступеня стрілецької дивізії генерал-майора Тимчика К.Я. Після війни бойовий генерал часто бував у Цюрупинську (нині м.Олешки), допомагав у вирішенні проблем як депутат Верховної Ради УРСР, опікувався ветеранами, багато зробив для облаштування музею Бойової слави 87-ої гвардійської стрілецької дивізії. Народився Кирило Якович у 1903 році в селянській бідняцькій сім`ї в Немирівському районі на Вінниччині. До призову в Армію в 1925 році наймитував, працював на залізничній станції. Пройшов славний шлях від рядового до генерала, на фронтах Великої Вітчизняної війни з першого дня, командував ротою, батальйоном, полком, з 1943 року – командир дивізії. Після виходу до Дніпра, визволення Цюрупинська у листопаді 1943 року 87-ма Гвардійська дивізія була пере-кинута на штурм Перекопу, брала участь у боях по прориву Ішуньських позицій, розгрому німців під Севастополем. Бойовий шлях дивізії проліг далі на Прибалтику, Східну Прусію, Кенігсберг.
    Генерала Тимчика К.Я. завжди шанобливо зустрічали ветерани, громадськість Цюрупинська (нині м.Олешки). Бо знали його чуйність, вимогливість та справедливість. Його з повагою називали «солдатським генералом». Присвоєння Кирилу Яковичу звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)» було скромною даниною від громадськості міста своєму визволителю.





    ДОМНІКОВ  Веніамін Митрофанович

    Цюрупинськ (нині м.Олешки) зустрічав їх, своїх визволителів від фашистської окупації, у листопаді 1943-го року зі сльозами радості. 87-а гвардійська стрілецька дивізія в історії міста займає почесне місце, її воїни, командири. Серед них і генерал- лейтенант Домніков В.М. На той час Веніамін Митрофанович у званні полковника очолював політвідділ дивізії. У штабі застати його було не просто – постійно перебував у полках, батальйонах, ротах – доходив своєю увагою до кожного бійця. Дбав про їх відпочинок, повноцінне харчове довольство. У дивізії його поважали за справедливість, принциповість, особисту відвагу. Командуючий 2-ою гвардійською армією у спогадах зазначив: пригадується один з багатьох бойовий епізод. Це було при прориві Ішуньських позицій у боях за визволення Криму. Політпрацівник Домніков В.М., який перебував у бойових порядках однієї з рот, передає по ланцюжку: «Солдати! Гітлерівців по-давлює наша артилерія. Зараз вони тікатимуть. Приготуватись до атаки.
    Вперед! За Батьківщину!» І піднявся першим. З автоматом в руках повів за собою атакуючу роту. Після війни бойовий генерал не раз відвідував Цюрупинськ (нині м.Олешки), допомагав ветеранським організаціям. Як визволителю міста Домнікові В.М. присвоєно звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська».
     
     

     

     

     

     

    ШАТАЛОВ Анатолій Степанович

    Анатолій Степанович Шаталов народився ще в Олешках у 1919 році, закінчив Першу школу з першим випуском у 1937 році. З першого дня Великої Вітчизняної війни на фронті, захищав блокадний Ленінград. Нагороджений орденами і медалями за ратний труд. Після війни навчався у Ленінграді, в художньому училищі. Став скульптором – митцем трудового фронту. Адже треба і глину місити, і камінь висікати своїми руками. Досяг вершин майстерності в Києві. Його роботи виставлені в музеях Києва, Москви Ленінграда, Одеси, за рубежем. Пам’ятники Богдану Хмельницькому у місті Хмельницькому, авіаконструктору Олегу Антонову в Києві та багато інших його художніх робіт прославили скульптора А.С. Шаталова в Україні. Вінцем слави був пам’ятник Богдану Хмельницькому в місті Черкаси, встановлений до 400-річчя з дня народження Гетьмана.
    Анатолій Степанович любив своє місто і ніколи не поривав з ним зв’язків. Ці зв’язки були матеріально зримими. Він працював для свого міста. У Цюрупинську (нині м.Олешки) стоять творіння митця – пам’ятники В.І. Леніну, М.Г. Кулішу, П.Л. Литвинову, Остапу Вишні і у Сагах Бойку І.І. За заслуги перед Україною і перед рідним містом, одному з першим присвоєно звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
     

     

     

     

     

    ВАЙХАНСЬКИЙ Семен Семенович

    Якщо Херсонський целюлозно-паперовий комбінат був містоутворюючим для Цюрупинська (нині м.Олешки), то його генеральний директор Семен Семенович Вайханський саме й виступав його творцем. У Цюрупинську (нині м.Олешки) він з 1961 року, працював на тоді ще заводі начальником виробничо-технічного відділу, головним інженером, а в 1964 році очолив підприємство, ставши його директором (у 1995-1998 роках, - голова правління– генеральний директор АТ ХЦПК). За роки діяльності С.С. Вайханського на комбінаті стали до ладу нові виробничі потужності – фабрики фільтропаперів, покривних паперів, запрацювала папероробна лінія, розширились допоміжні служби, цех товарів ширвжитку. Комбінат забезпечував роботою порядку 2800 робітників.
    Розбудовувалось Житлоселище целюлозників, соціальна інфраструктура, зростав рівень життя. Комбінат побудував нову школу, що їй присвоїли №4, два дитячі заклади з найновішим обладнанням. На березі Чорного моря виросли пансіонат і піонерський табір. Житлоселище з його комунальними службами функціонувало як виробничий підрозділ комбінату, на соціальні потреби виділялось щороку сотні тисяч карбованців. Жителі міста шанували С.С. Вайханського як керівника колективу й організатора виробництва, громадського діяча. Його неодноразово обирали депутатом Херсонської обласної ради. Місь ка рада присвоїла С.С. Вайханському звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
     

     

     

     

    СЕРЬОГІН Олександр Костянтинович

    У Цюрупинську (нині м.Олешки) Олександра Костянтиновича Серьогіна знають багато його жителів. Кого вчив у школі, наставляв на шлях істинний, з ким працював пліч-о-пліч на освітянській ниві. Пройшов фронти Великої Вітчизняної війни. Воював гідно, що засвідчують ордени Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль «За відвагу», і працював так само гідно, нагороджений орденами «Жовтневої революції» і «Знак пошани» Після війни закінчив Херсонський педагогічний інститут і в 1954 році став учителем. Потім очолив педагогічний колектив міської середньої школи №1. Багато треба було зробити для згуртування колективу, створенню атмосфери добра, стремління до знань. А ще він вчив своїм прикладом відповідального ставлення до службових обов’язків, активної життєвої позиції. Потім була школа №2, добудова якої лягла на його плечі. Школа на більше як 1200 учнів була введена в дію менше ніж за рік. А треба було і оснастити її, як годиться, всім необхідним для навчання, і колектив доукомплектувати. Справився Олександр Костянтинович з нелегким завданням достойно, вивів шкільний корабель у велике плавання, не розгубивши надбаного його попередниками, в першу чергу К.І.Бойком, додавши свого досвіду і сподвижництва. За значний особистий вклад у розвиток міста, виховання молоді О. К. Серьогіну присвоєне звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
     

     

     

     

     

    ЧЕРВОНЕНКО Анатолій Данилович

    У часи докорінної перебудови Цюрупинська (нині м.Олешки) Анатолій Данилович Червоненко нічим не виділяв себе, однак його добре знали жителі міста. Він будував фабрику по виробництву целюлози, а потім й інші цехи комбінату, житлові будинки, об’єкти соцкультпобуту. Народився А.Д. Червоненко 1923 року в селі Козачі Лагері, повною мірою виніс на своїх плечах тягар війни – у Діючий армії з 1941 року. Демобілізований з нагородами і важким пораненням. На будівництві першої черги Херсонського целюлозно-паперового комбінату працював майстром дільниці, а потім доріс до заступника начальника по будівництву. Очолював БМУ-5 «Промжитлобуд» та інші будівельні організації. Анатолій Данилович споруджував Будинок культури, райком партії (тепер тут розміщується районна рада і райдержадміністрація ) та інші знакові для міста будівлі. У 1976 році А.Д. Червоненка обирають головою виконкому Цюрупинської (нині м.Олешки) міської ради. На цій посаді Анатолій Данилович плідно трудився 10 років. Саме на ці роки припадає піднесення соціально-економічного розвитку міста. Споруджуються школа, дитячі садки, торговельний комплекс, банно-пральний комбінат, Будинок побуту; впорядковано Набережну, розгорнуто газифікацію міста. Навіть в пенсійному віці Анатолій Данилович не відходив від справ, був членом міськвиконкому, очолював міжгалузеве територіально-виробниче об’єднання при міськвиконкомі, добився фінансування на рівні міністерств на спорудження багатоквартирного житлового будинку.
    За вагомі заслуги у розвитку міста А.Д. Червоненкові у 1997 році присвоєно звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
     

     

     

     

    КРАВЧЕНКО Вікторія Анатоліївна

    Багато наших земляків прославили Олешки високими досягненнями в різних видах спорту, а Вікторія Кравченко звеличила цілу Україну перемогами на міжнародних змаганнях найвищого рівня. Народилася Вікторія Анатолівна Кравченко 1979 року в місті Цюрупинську (нині м.Олешки), в робітничій сім’ї. З 1986 по 1996 рік навчалася в загальноосвітній школі №2. Проявила себе працелюбністю та наполегливістю в досягненні мети. Показувала високі результати в спорті, захоплювалась легкою атлетикою.
     
    Після школи вступила на навчання до Херсонського державного педагогічного інституту (нині Державний університет) на факультет фізичного виховання та спорту, який закінчила з відзнакою. Спорт став для Вікторії головним у житті. Вона регулярно тренується, зростають її спортивні результати. З початку 2003 року Вікторія Кравченко в Херсонському обласному центрі „Інваспорт” на посаді тренера-викладача з легкої атлетики. Багато тренується й сама. І вже у 2006 році стає членом збірної команди України з легкої атлетики „Інваспорту”. Цього ж року виконує норматив майстра спорту міжнародного класу з легкої атлетики. Вікторія Кравченко закінчила магістратуру факультету фізичного виховання Херсонського державного університету. 2008 року Вікторія Кравченко стала дворазовим срібним призером Паралімпійських ігор у Пекіні на двох дистанціях з бігу: на 100 і 200 метрів. Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Присвоєно звання заслуженого майстра спорту міжнародного класу.
     
    За високі досягнення у спорті, що прославили наше місто, Кравченко
    В.А. присвоєно звання „Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)”.

Почесні громадяни міста


ТИМЧИК Кирило Якович

Цюрупинськ (нині м.Олешки) пам’ятає свого визволителя командира 87-ої гвардійської Сталінградської, Перекопської, орденів Червоного прапора та Суворова ІІ ступеня стрілецької дивізії генерал-майора Тимчика К.Я. Після війни бойовий генерал часто бував у Цюрупинську (нині м.Олешки), допомагав у вирішенні проблем як депутат Верховної Ради УРСР, опікувався ветеранами, багато зробив для облаштування музею Бойової слави 87-ої гвардійської стрілецької дивізії. Народився Кирило Якович у 1903 році в селянській бідняцькій сім`ї в Немирівському районі на Вінниччині. До призову в Армію в 1925 році наймитував, працював на залізничній станції. Пройшов славний шлях від рядового до генерала, на фронтах Великої Вітчизняної війни з першого дня, командував ротою, батальйоном, полком, з 1943 року – командир дивізії. Після виходу до Дніпра, визволення Цюрупинська у листопаді 1943 року 87-ма Гвардійська дивізія була пере-кинута на штурм Перекопу, брала участь у боях по прориву Ішуньських позицій, розгрому німців під Севастополем. Бойовий шлях дивізії проліг далі на Прибалтику, Східну Прусію, Кенігсберг.
Генерала Тимчика К.Я. завжди шанобливо зустрічали ветерани, громадськість Цюрупинська (нині м.Олешки). Бо знали його чуйність, вимогливість та справедливість. Його з повагою називали «солдатським генералом». Присвоєння Кирилу Яковичу звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)» було скромною даниною від громадськості міста своєму визволителю.





ДОМНІКОВ  Веніамін Митрофанович

Цюрупинськ (нині м.Олешки) зустрічав їх, своїх визволителів від фашистської окупації, у листопаді 1943-го року зі сльозами радості. 87-а гвардійська стрілецька дивізія в історії міста займає почесне місце, її воїни, командири. Серед них і генерал- лейтенант Домніков В.М. На той час Веніамін Митрофанович у званні полковника очолював політвідділ дивізії. У штабі застати його було не просто – постійно перебував у полках, батальйонах, ротах – доходив своєю увагою до кожного бійця. Дбав про їх відпочинок, повноцінне харчове довольство. У дивізії його поважали за справедливість, принциповість, особисту відвагу. Командуючий 2-ою гвардійською армією у спогадах зазначив: пригадується один з багатьох бойовий епізод. Це було при прориві Ішуньських позицій у боях за визволення Криму. Політпрацівник Домніков В.М., який перебував у бойових порядках однієї з рот, передає по ланцюжку: «Солдати! Гітлерівців по-давлює наша артилерія. Зараз вони тікатимуть. Приготуватись до атаки.
Вперед! За Батьківщину!» І піднявся першим. З автоматом в руках повів за собою атакуючу роту. Після війни бойовий генерал не раз відвідував Цюрупинськ (нині м.Олешки), допомагав ветеранським організаціям. Як визволителю міста Домнікові В.М. присвоєно звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська».
 
 

 

 

 

 

ШАТАЛОВ Анатолій Степанович

Анатолій Степанович Шаталов народився ще в Олешках у 1919 році, закінчив Першу школу з першим випуском у 1937 році. З першого дня Великої Вітчизняної війни на фронті, захищав блокадний Ленінград. Нагороджений орденами і медалями за ратний труд. Після війни навчався у Ленінграді, в художньому училищі. Став скульптором – митцем трудового фронту. Адже треба і глину місити, і камінь висікати своїми руками. Досяг вершин майстерності в Києві. Його роботи виставлені в музеях Києва, Москви Ленінграда, Одеси, за рубежем. Пам’ятники Богдану Хмельницькому у місті Хмельницькому, авіаконструктору Олегу Антонову в Києві та багато інших його художніх робіт прославили скульптора А.С. Шаталова в Україні. Вінцем слави був пам’ятник Богдану Хмельницькому в місті Черкаси, встановлений до 400-річчя з дня народження Гетьмана.
Анатолій Степанович любив своє місто і ніколи не поривав з ним зв’язків. Ці зв’язки були матеріально зримими. Він працював для свого міста. У Цюрупинську (нині м.Олешки) стоять творіння митця – пам’ятники В.І. Леніну, М.Г. Кулішу, П.Л. Литвинову, Остапу Вишні і у Сагах Бойку І.І. За заслуги перед Україною і перед рідним містом, одному з першим присвоєно звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
 

 

 

 

 

ВАЙХАНСЬКИЙ Семен Семенович

Якщо Херсонський целюлозно-паперовий комбінат був містоутворюючим для Цюрупинська (нині м.Олешки), то його генеральний директор Семен Семенович Вайханський саме й виступав його творцем. У Цюрупинську (нині м.Олешки) він з 1961 року, працював на тоді ще заводі начальником виробничо-технічного відділу, головним інженером, а в 1964 році очолив підприємство, ставши його директором (у 1995-1998 роках, - голова правління– генеральний директор АТ ХЦПК). За роки діяльності С.С. Вайханського на комбінаті стали до ладу нові виробничі потужності – фабрики фільтропаперів, покривних паперів, запрацювала папероробна лінія, розширились допоміжні служби, цех товарів ширвжитку. Комбінат забезпечував роботою порядку 2800 робітників.
Розбудовувалось Житлоселище целюлозників, соціальна інфраструктура, зростав рівень життя. Комбінат побудував нову школу, що їй присвоїли №4, два дитячі заклади з найновішим обладнанням. На березі Чорного моря виросли пансіонат і піонерський табір. Житлоселище з його комунальними службами функціонувало як виробничий підрозділ комбінату, на соціальні потреби виділялось щороку сотні тисяч карбованців. Жителі міста шанували С.С. Вайханського як керівника колективу й організатора виробництва, громадського діяча. Його неодноразово обирали депутатом Херсонської обласної ради. Місь ка рада присвоїла С.С. Вайханському звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
 

 

 

 

СЕРЬОГІН Олександр Костянтинович

У Цюрупинську (нині м.Олешки) Олександра Костянтиновича Серьогіна знають багато його жителів. Кого вчив у школі, наставляв на шлях істинний, з ким працював пліч-о-пліч на освітянській ниві. Пройшов фронти Великої Вітчизняної війни. Воював гідно, що засвідчують ордени Слави ІІІ ступеня, Вітчизняної війни ІІ ступеня, медаль «За відвагу», і працював так само гідно, нагороджений орденами «Жовтневої революції» і «Знак пошани» Після війни закінчив Херсонський педагогічний інститут і в 1954 році став учителем. Потім очолив педагогічний колектив міської середньої школи №1. Багато треба було зробити для згуртування колективу, створенню атмосфери добра, стремління до знань. А ще він вчив своїм прикладом відповідального ставлення до службових обов’язків, активної життєвої позиції. Потім була школа №2, добудова якої лягла на його плечі. Школа на більше як 1200 учнів була введена в дію менше ніж за рік. А треба було і оснастити її, як годиться, всім необхідним для навчання, і колектив доукомплектувати. Справився Олександр Костянтинович з нелегким завданням достойно, вивів шкільний корабель у велике плавання, не розгубивши надбаного його попередниками, в першу чергу К.І.Бойком, додавши свого досвіду і сподвижництва. За значний особистий вклад у розвиток міста, виховання молоді О. К. Серьогіну присвоєне звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
 

 

 

 

 

ЧЕРВОНЕНКО Анатолій Данилович

У часи докорінної перебудови Цюрупинська (нині м.Олешки) Анатолій Данилович Червоненко нічим не виділяв себе, однак його добре знали жителі міста. Він будував фабрику по виробництву целюлози, а потім й інші цехи комбінату, житлові будинки, об’єкти соцкультпобуту. Народився А.Д. Червоненко 1923 року в селі Козачі Лагері, повною мірою виніс на своїх плечах тягар війни – у Діючий армії з 1941 року. Демобілізований з нагородами і важким пораненням. На будівництві першої черги Херсонського целюлозно-паперового комбінату працював майстром дільниці, а потім доріс до заступника начальника по будівництву. Очолював БМУ-5 «Промжитлобуд» та інші будівельні організації. Анатолій Данилович споруджував Будинок культури, райком партії (тепер тут розміщується районна рада і райдержадміністрація ) та інші знакові для міста будівлі. У 1976 році А.Д. Червоненка обирають головою виконкому Цюрупинської (нині м.Олешки) міської ради. На цій посаді Анатолій Данилович плідно трудився 10 років. Саме на ці роки припадає піднесення соціально-економічного розвитку міста. Споруджуються школа, дитячі садки, торговельний комплекс, банно-пральний комбінат, Будинок побуту; впорядковано Набережну, розгорнуто газифікацію міста. Навіть в пенсійному віці Анатолій Данилович не відходив від справ, був членом міськвиконкому, очолював міжгалузеве територіально-виробниче об’єднання при міськвиконкомі, добився фінансування на рівні міністерств на спорудження багатоквартирного житлового будинку.
За вагомі заслуги у розвитку міста А.Д. Червоненкові у 1997 році присвоєно звання «Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)».
 

 

 

 

КРАВЧЕНКО Вікторія Анатоліївна

Багато наших земляків прославили Олешки високими досягненнями в різних видах спорту, а Вікторія Кравченко звеличила цілу Україну перемогами на міжнародних змаганнях найвищого рівня. Народилася Вікторія Анатолівна Кравченко 1979 року в місті Цюрупинську (нині м.Олешки), в робітничій сім’ї. З 1986 по 1996 рік навчалася в загальноосвітній школі №2. Проявила себе працелюбністю та наполегливістю в досягненні мети. Показувала високі результати в спорті, захоплювалась легкою атлетикою.
 
Після школи вступила на навчання до Херсонського державного педагогічного інституту (нині Державний університет) на факультет фізичного виховання та спорту, який закінчила з відзнакою. Спорт став для Вікторії головним у житті. Вона регулярно тренується, зростають її спортивні результати. З початку 2003 року Вікторія Кравченко в Херсонському обласному центрі „Інваспорт” на посаді тренера-викладача з легкої атлетики. Багато тренується й сама. І вже у 2006 році стає членом збірної команди України з легкої атлетики „Інваспорту”. Цього ж року виконує норматив майстра спорту міжнародного класу з легкої атлетики. Вікторія Кравченко закінчила магістратуру факультету фізичного виховання Херсонського державного університету. 2008 року Вікторія Кравченко стала дворазовим срібним призером Паралімпійських ігор у Пекіні на двох дистанціях з бігу: на 100 і 200 метрів. Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Присвоєно звання заслуженого майстра спорту міжнародного класу.
 
За високі досягнення у спорті, що прославили наше місто, Кравченко
В.А. присвоєно звання „Почесний громадянин м. Цюрупинська (нині м.Олешки)”.