Видатні земляки


    БАЛАШОВ ЛУКА ЛУКИЧ

    (1923 – 1996 рр.)
    КОНСТРУКТОР КОСМІЧНИХ СИСТЕМ, ЛАУРЕАТ ЛЕНІНСЬКОЇ І ДЕРЖАВНИХ ПРЕМІЙ СРСР



    Народився Л.Л. Балашов у Цюрупинську (нині м.Олешки), в сім'ї моряка, яка жила по вулиці Нижній. Учився і закінчив Л. Балашов школу №1 у 1937 р.
    Після закінчення Харківського авіаційного інституту, як здібний інженер одержав направлення на воєнний завод. Пізніше Балашов Л.Л. став найближчим помічником Генерального конструктора С.П. Корольова – Головним конструктором управління системами космічних апаратів. Балашова називали хранителем космонавтів.
    Його творчий талант інженера повністю розкрився, коли він став головним конструктором заводу п/я «Комунар».
    Праця Балашова високо оцінена – він нагороджений орденами: Леніна, Жовтневої Революції, 2-ма Трудового Червоного прапора, багатьма медалями та удостоєний премій: Ленінської та Ради Міністрів СРСР.
    Він прекрасно співав, захоплювався полюванням, любив зустрічатися з друзями. У нього було троє дітей: двоє синів та донька. Дуже любив своїх онуків.
    Прах Л.Л. Балашова знаходиться у м. Харкові, де проживав конструктор.





    КУДІЄВСЬКИЙ КОСТЯНТИН ГНАТОВИЧ

    (1923 – 1992 рр.)
    ВІДОМИЙ ПИСЬМЕННИК

     



    Народився в м. Олешках в сім'ї службовця. Закінчив сш №1. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений бойовими орденами та медалями.
    Закінчив вище військово-морське училище. Служив на Північному флоті, де і почав писати.
    Працював у редакціях газет, був головним редактором сценарної редколегії Комітету з кінематографії Держкіно України та головним редактором Київської кіностудії ім. Довженка.
    Кудієвський писав російською мовою. З дитинства його захоплювало море, яке стало для нього джерелом думок і почуттів.
    Перше друковане видання – книга оповідань і повістей «Североморцы» (1954 р.). За життя написав 9-ть книг оповідань і повістей, романів, де звучали ліричні ноти любові до рідного краю, людей, коханих.
    Помер К. Кудієвський у 1992 р. у м. Києві, там же і похований.









    МАТВЄЄВ ЄВГЕН СЕМЕНОВИЧ

    (1922 – 2003 рр.)
    НАРОДНИЙ АРТИСТ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ


    Народився Матвєєв Є.С. 8 березня 1922 р. в с. Новоукраїнка Херсонської області. Дитинство було бідним, важким, жив лише з мамою. Пізніше вдвох перебрались у Цюрупинськ (нині м.Олешки). Тут почав займатися у шкільному драмгуртку, після закінчення школи поступив у театральну студію, а потім працював статистом у Херсонському театрі.
    У 1940 р. Матвєєва Є.С. помітив відомий артист Микола Черкасов і порадив йому поїхати у м. Київ до режисера О. Довженка. Там його прийняли в акторську школу при кіностудії.
    У 1944 р. у званні лейтенанта закінчив Тюменське піхотне училище, попав на фронт. Познайомився зі своєю дружиною у 1947 р.
    З 1946 р. – артист Тюменського драмтеатру.
    З 1948 р. – провідний актор Новосибірського театру «Красный факел».
    У 1952 р. артиста запросили в Москву в Малий театр. Зніматися в кіно почав пізно – в 33 роки. Дебютував у 1955 р. в картині О. Фролова «Доброе утро».
    У розпал популярності в 1965 р. приїхав у Миколаїв, на святкових заходах одержав серйозну травму, йому дали ІІІ групу інвалідності.
    З 1968 р. Матвєєв Є.С. повністю залишив театр і перейшов у кіно.
    Знявся більше ніж у 41-й картині: «Дом, в котором я живу», «Поднятая целина», «Воскресение», «Родная кровь» та ін.
    В останньому фільмі «Любить по-русски» виступав як режисер та виконавець головної ролі.
    Помер 1 червня 2003 р. у м. Москві там і похований.






    ЦЮРУПА ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ

    (1870 – 1928 рр.)
    ПАРТІЙНИЙ І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ СРСР


    Народився О.Д. Цюрупа 1 жовтня 1870 р. у м. Олешках, в сім'ї письмоводителя, а згодом секретаря міської управи Дмитра Павловича Цюрупи.
    Сім’я мала 8-ро дітей, жила скромно, утримував родину батько.
    В м. Олешках О. Цюрупа закінчив початкову школу та чотирикласне міське училище.
    Після смерті батька у 1886 р. сім'я Цюрупи переїздить у Херсон, де Олександр навчається у сільськогосподарському училищі на агрономічному відділені.
    Пізніше займав один з найвищих постів у Радянській державі – був заступником Голови Раднаркому і Голови Ради Праці та оборони, очолював Наркомпрод і Держплан, нарком РСІ (Робітничо-селянської інспекції). Був дуже освіченою, інтелігентною і доброю людиною.
    Помер у 1928 р. Похований на Червоній Площі у м. Москві.
    У 1928 році наше місто Олешки було перейменовано у м. Цюрупинськ, та в 2016 році знову перейменовано Верховною радою України в м.Олешки.







    ПІРОЦЬКИЙ ФЕДІР АПОЛЛОНОВИЧ

    (1845 – 1898 рр.)
    ВИНАХІДНИК ПЕРШОГО ЕЛЕКТРИЧНОГО ТРАМВАЮ

     



    Піроцький Ф.А. народився в сім'ї лікаря Лохвицького повіту Полтавської губернії. Закінчив юнкерський клас Михайлівського артилерійського училища, служив у м. Києві. Після закінчення Михайлівської артилерійської академії працював у Головному артилерійському управлінні в Петербурзі.
    12 квітня 1880 року на першій спеціальній електротехнічній виставці в Петербурзі Піроцький Ф.А. демонстрував свої проекти і зробив доповідь «Передача электроэнергии на неограниченные расстояния с помощью гальванического тока (проводники – рейки и кабель)».
    У 1888 році Піроцький переїздить у м. Олешки, де проживає в готелі «Афіни».
    2 червня 1892 р. в м. Києві, вперше в Росії, було відкрито регулярний трамвайний рух. Останнє десятиліття ХІХ ст. можна назвати часом «трамвайного буму», тоді як винахіднику трамваю Піроцькому Ф.А. ледве вистачало пенсії на харчування та оплату за проживання.
    Але він продовжував дослідження, видавав книги і писав статті в журнали.
    28 лютого 1898 р. полковник Піроцький Ф.А. помер. У газеті «Юг» від 22 травня розміщена замітка: «Никаких денег при нем совсем не нашли и знакомые устроили ему похороны в кредит, за счет описанного и позднее проданного имущества…»
    Поховано винахідника Піроцького Ф.А. у Цюрупинську (нині м.Олешки) на центральному кладовищі.





    МАТВЄЄВ ІВАН ІВАНОВИЧ

    (1890 – 1918 рр.)
    ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ, КОМАНДАРМ ТАМАНСЬКОЇ АРМІЇ
    Народився у м. Олешках. Колишній матрос Чорноморського флоту, один із найбільш популярних бойових командирів Червоної Армії.
    У 1918 році був обраний командиром Таманської армії, очолив її героїчний похід на Північний Кавказ, майстерно зображений письменником А. Серафімовичем у книзі «Залізний потік» в образі Смолокурова.
    За непокору наказу Реввійськради відступати на Астрахань Матвєєв І.І. був арештований у П’ятигорську і розстріляний біля підніжжя гори Машук. На цьому місці був встановлений величезний кам’яний обеліск, який не пощадив час. Безвісти загубилася і могила Матвєєва на кладовищі. Лише через багато років вдалося за прикметами знову відшукати місце страти командира.
     
     
     
     
     
     

     

     

     

     

    КУЛІШ МИКОЛА ГУРОВИЧ

    (1892 – 1937 рр.)
    ВІДОМИЙ ПИСЬМЕННИК, ДРАМАТУРГ
    Народився у степовій Чаплинці в батрацькій сім'ї. На відмінно закінчив сільську початкову школу. Пішки прийшов у м. Олешки навчатися у 4-х класному училищі.
    Були страшенні нестатки, гроші економив, а коли вони закінчилися, звернувся до Віри Іванівни Панкєєвої, яка йому допомагала завжди.
    Після училища навчався у приватній чоловічій Олешківській гімназії. У шостому класі гімназії Микола Куліш почав випускати журнал «Наша жизнь» (російською мовою), який був популярний у Олешках, організував самодіяльний оркестр.
    Почалася цікава пора мистецької діяльності М. Куліша та його друзів: концерти, святкові маскаради, декламації, сольні номери. Зрештою, ставить спектаклі, пише одноактівки, переробляє п’єси.
    Ще в 1913 р. створив п’єсу «На рибній ловлі», яка була згодом перероблена і відома під назвою «Так загинув Гуска».
    Під час першої світової війни був призваний у Херсонський запасний полк, учився в Одеській школі прапорщиків, служив у Смоленську, у 1915 р. одружився, був одним з кращих офіцерів Юхнівського полку, перейшов на бік революції.
    У 1918 р. – голова міської управи в Олешках. Редагує газету «Дніпровська комуна», пише п’єси: «97», «Комуна в степах», «Прощай, село».
    У 1934 році був заарештований.
    1937 року його не стало.
    Пам'ять про письменника зберігається у нашому місті, скульптором А. Шаталовим створений пам’ятник письменникові, який встановлений у центрі міста.

     

     

     

    МИХАЙЛІВ ЮХИМ СПИРИДОНОВИЧ

    (1895 – 1935 рр.)
    ВІДОМИЙ ХУДОЖНИК- СИМВОЛІСТ, ЧЛЕН УРЯДУ УРСР
    Народився Ю. Михайлів 16 жовтня 1885 р. в м. Олешки в сім'ї майстра-суднобудівника Спиридона Федоровича Михайліва.
    В Олешках здобув початкову і прогімназичну освіту. Живопису навчався у м. Москві у відомих художників В. Сєрова, С. Коровіна.
    З 1918 року проживає у м. Києві, веде велику громадсько-просвітницьку та творчу діяльність. Очолює художній відділ Наркомосвіти, працює в Товаристві діячів українського мистецтва, керує Всеукраїнським комітетом охорони пам'яток старовини та мистецтва, організовує та очолює Музичне товариство ім. М. Леонтовича, викладає в художніх навчальних закладах, багато працює творчо.
    У 1934 році обвинувачений в участі таємної організації збройного повстання. Висланий у м. Котлас, Архангельської оласті.
    У 1935 році хворіє і помирає.
    У 1949 році більшість картин Ю. Михайліва його дружина вивезла в Америку.
     
     
     
     

     

     

     

     

     

    ШАТАЛОВ АНАТОЛІЙ СТЕПАНОВИЧ

    (1919 – 1997 рр.)
    ВІДОМИЙ СКУЛЬПТОР
    Народився в м. Олешках, тут закінчив школу, мріяв стати льотчиком і художником.
    Служив у армії у військах протиповітряної оборони в Ленінграді. У цих же військах захищав місто під час Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня у 1942 році.
    Закінчив Ленінградське училище прикладного мистецтва ім. Штігліца, там же захопився справжньою скульптурою, успішно захистив диплом.
    З початку 50-х років проживав у м. Києві, де займався цікавою роботою. Скульптури А. Шаталова з’являються в музеях м. Москви, в м. Делі, на площах і вулицях європейських міст, у Києві, Черкасах та ін.
    Для свого рідного міста Цюрупинська (нині м.Олешки) створив пам’ятники Леніну, Дзержинському, Героям Радянського Союзу – землякам Івану Бойку, Прокопію Литвинову, письменникам М. Кулішу, О Вишні.
    Похований на рідній землі – у м.Олешки, на центральному кладовищі.
     
     
     
     
     
     

     

     

     

     

     

    ЮЖАКОВ СЕРГІЙ ДАНИЛОВИЧ

    (02.11.1946 – 23.07.2011 рр.)
    ДОКТОР МЕДИЦИНСЬКИХ НАУК, ЛАУРЕАТ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ РФ, АВТОР НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ 
    З 1956 р. проживав у Цюрупинську (нині м.Олешки).
    В 1965 р. закінчив школу №2.
    Із 1965 р. навчався у Запорізькому та першому Московському медінститутах.
    Із 1977 р. працював у Всесоюзному науково-дослідному хіміко-фармацевтичному інституті, де займався пошуком та створенням нових вітчизняних серцево-судинних препаратів.
    Із 2002 р. очолював Центр з хімії лікарських засобів при цьому ж інституті.
    У 2003 р. С.Д. Южакову присуджена Державна премія РФ за створення першого в Росії антиаритміку спільно з ученими Всесоюзного кардіологічного наукового центру.
    С.Д. Южаков – автор словника-довідника «Лекарственные средства», науковий редактор книг «Лекарства 20 века», співавтор багатьох лікарських засобів, що використовуються в офтальмології, кардіології, а також для лікування хронічної серцевої недостатності.
    Жив і працював у Москві, там і похований.

Видатні земляки


БАЛАШОВ ЛУКА ЛУКИЧ

(1923 – 1996 рр.)
КОНСТРУКТОР КОСМІЧНИХ СИСТЕМ, ЛАУРЕАТ ЛЕНІНСЬКОЇ І ДЕРЖАВНИХ ПРЕМІЙ СРСР



Народився Л.Л. Балашов у Цюрупинську (нині м.Олешки), в сім'ї моряка, яка жила по вулиці Нижній. Учився і закінчив Л. Балашов школу №1 у 1937 р.
Після закінчення Харківського авіаційного інституту, як здібний інженер одержав направлення на воєнний завод. Пізніше Балашов Л.Л. став найближчим помічником Генерального конструктора С.П. Корольова – Головним конструктором управління системами космічних апаратів. Балашова називали хранителем космонавтів.
Його творчий талант інженера повністю розкрився, коли він став головним конструктором заводу п/я «Комунар».
Праця Балашова високо оцінена – він нагороджений орденами: Леніна, Жовтневої Революції, 2-ма Трудового Червоного прапора, багатьма медалями та удостоєний премій: Ленінської та Ради Міністрів СРСР.
Він прекрасно співав, захоплювався полюванням, любив зустрічатися з друзями. У нього було троє дітей: двоє синів та донька. Дуже любив своїх онуків.
Прах Л.Л. Балашова знаходиться у м. Харкові, де проживав конструктор.





КУДІЄВСЬКИЙ КОСТЯНТИН ГНАТОВИЧ

(1923 – 1992 рр.)
ВІДОМИЙ ПИСЬМЕННИК

 



Народився в м. Олешках в сім'ї службовця. Закінчив сш №1. Учасник Великої Вітчизняної війни. Нагороджений бойовими орденами та медалями.
Закінчив вище військово-морське училище. Служив на Північному флоті, де і почав писати.
Працював у редакціях газет, був головним редактором сценарної редколегії Комітету з кінематографії Держкіно України та головним редактором Київської кіностудії ім. Довженка.
Кудієвський писав російською мовою. З дитинства його захоплювало море, яке стало для нього джерелом думок і почуттів.
Перше друковане видання – книга оповідань і повістей «Североморцы» (1954 р.). За життя написав 9-ть книг оповідань і повістей, романів, де звучали ліричні ноти любові до рідного краю, людей, коханих.
Помер К. Кудієвський у 1992 р. у м. Києві, там же і похований.









МАТВЄЄВ ЄВГЕН СЕМЕНОВИЧ

(1922 – 2003 рр.)
НАРОДНИЙ АРТИСТ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ


Народився Матвєєв Є.С. 8 березня 1922 р. в с. Новоукраїнка Херсонської області. Дитинство було бідним, важким, жив лише з мамою. Пізніше вдвох перебрались у Цюрупинськ (нині м.Олешки). Тут почав займатися у шкільному драмгуртку, після закінчення школи поступив у театральну студію, а потім працював статистом у Херсонському театрі.
У 1940 р. Матвєєва Є.С. помітив відомий артист Микола Черкасов і порадив йому поїхати у м. Київ до режисера О. Довженка. Там його прийняли в акторську школу при кіностудії.
У 1944 р. у званні лейтенанта закінчив Тюменське піхотне училище, попав на фронт. Познайомився зі своєю дружиною у 1947 р.
З 1946 р. – артист Тюменського драмтеатру.
З 1948 р. – провідний актор Новосибірського театру «Красный факел».
У 1952 р. артиста запросили в Москву в Малий театр. Зніматися в кіно почав пізно – в 33 роки. Дебютував у 1955 р. в картині О. Фролова «Доброе утро».
У розпал популярності в 1965 р. приїхав у Миколаїв, на святкових заходах одержав серйозну травму, йому дали ІІІ групу інвалідності.
З 1968 р. Матвєєв Є.С. повністю залишив театр і перейшов у кіно.
Знявся більше ніж у 41-й картині: «Дом, в котором я живу», «Поднятая целина», «Воскресение», «Родная кровь» та ін.
В останньому фільмі «Любить по-русски» виступав як режисер та виконавець головної ролі.
Помер 1 червня 2003 р. у м. Москві там і похований.






ЦЮРУПА ОЛЕКСАНДР ДМИТРОВИЧ

(1870 – 1928 рр.)
ПАРТІЙНИЙ І ДЕРЖАВНИЙ ДІЯЧ СРСР


Народився О.Д. Цюрупа 1 жовтня 1870 р. у м. Олешках, в сім'ї письмоводителя, а згодом секретаря міської управи Дмитра Павловича Цюрупи.
Сім’я мала 8-ро дітей, жила скромно, утримував родину батько.
В м. Олешках О. Цюрупа закінчив початкову школу та чотирикласне міське училище.
Після смерті батька у 1886 р. сім'я Цюрупи переїздить у Херсон, де Олександр навчається у сільськогосподарському училищі на агрономічному відділені.
Пізніше займав один з найвищих постів у Радянській державі – був заступником Голови Раднаркому і Голови Ради Праці та оборони, очолював Наркомпрод і Держплан, нарком РСІ (Робітничо-селянської інспекції). Був дуже освіченою, інтелігентною і доброю людиною.
Помер у 1928 р. Похований на Червоній Площі у м. Москві.
У 1928 році наше місто Олешки було перейменовано у м. Цюрупинськ, та в 2016 році знову перейменовано Верховною радою України в м.Олешки.







ПІРОЦЬКИЙ ФЕДІР АПОЛЛОНОВИЧ

(1845 – 1898 рр.)
ВИНАХІДНИК ПЕРШОГО ЕЛЕКТРИЧНОГО ТРАМВАЮ

 



Піроцький Ф.А. народився в сім'ї лікаря Лохвицького повіту Полтавської губернії. Закінчив юнкерський клас Михайлівського артилерійського училища, служив у м. Києві. Після закінчення Михайлівської артилерійської академії працював у Головному артилерійському управлінні в Петербурзі.
12 квітня 1880 року на першій спеціальній електротехнічній виставці в Петербурзі Піроцький Ф.А. демонстрував свої проекти і зробив доповідь «Передача электроэнергии на неограниченные расстояния с помощью гальванического тока (проводники – рейки и кабель)».
У 1888 році Піроцький переїздить у м. Олешки, де проживає в готелі «Афіни».
2 червня 1892 р. в м. Києві, вперше в Росії, було відкрито регулярний трамвайний рух. Останнє десятиліття ХІХ ст. можна назвати часом «трамвайного буму», тоді як винахіднику трамваю Піроцькому Ф.А. ледве вистачало пенсії на харчування та оплату за проживання.
Але він продовжував дослідження, видавав книги і писав статті в журнали.
28 лютого 1898 р. полковник Піроцький Ф.А. помер. У газеті «Юг» від 22 травня розміщена замітка: «Никаких денег при нем совсем не нашли и знакомые устроили ему похороны в кредит, за счет описанного и позднее проданного имущества…»
Поховано винахідника Піроцького Ф.А. у Цюрупинську (нині м.Олешки) на центральному кладовищі.





МАТВЄЄВ ІВАН ІВАНОВИЧ

(1890 – 1918 рр.)
ВІЙСЬКОВИЙ ДІЯЧ, КОМАНДАРМ ТАМАНСЬКОЇ АРМІЇ
Народився у м. Олешках. Колишній матрос Чорноморського флоту, один із найбільш популярних бойових командирів Червоної Армії.
У 1918 році був обраний командиром Таманської армії, очолив її героїчний похід на Північний Кавказ, майстерно зображений письменником А. Серафімовичем у книзі «Залізний потік» в образі Смолокурова.
За непокору наказу Реввійськради відступати на Астрахань Матвєєв І.І. був арештований у П’ятигорську і розстріляний біля підніжжя гори Машук. На цьому місці був встановлений величезний кам’яний обеліск, який не пощадив час. Безвісти загубилася і могила Матвєєва на кладовищі. Лише через багато років вдалося за прикметами знову відшукати місце страти командира.
 
 
 
 
 
 

 

 

 

 

КУЛІШ МИКОЛА ГУРОВИЧ

(1892 – 1937 рр.)
ВІДОМИЙ ПИСЬМЕННИК, ДРАМАТУРГ
Народився у степовій Чаплинці в батрацькій сім'ї. На відмінно закінчив сільську початкову школу. Пішки прийшов у м. Олешки навчатися у 4-х класному училищі.
Були страшенні нестатки, гроші економив, а коли вони закінчилися, звернувся до Віри Іванівни Панкєєвої, яка йому допомагала завжди.
Після училища навчався у приватній чоловічій Олешківській гімназії. У шостому класі гімназії Микола Куліш почав випускати журнал «Наша жизнь» (російською мовою), який був популярний у Олешках, організував самодіяльний оркестр.
Почалася цікава пора мистецької діяльності М. Куліша та його друзів: концерти, святкові маскаради, декламації, сольні номери. Зрештою, ставить спектаклі, пише одноактівки, переробляє п’єси.
Ще в 1913 р. створив п’єсу «На рибній ловлі», яка була згодом перероблена і відома під назвою «Так загинув Гуска».
Під час першої світової війни був призваний у Херсонський запасний полк, учився в Одеській школі прапорщиків, служив у Смоленську, у 1915 р. одружився, був одним з кращих офіцерів Юхнівського полку, перейшов на бік революції.
У 1918 р. – голова міської управи в Олешках. Редагує газету «Дніпровська комуна», пише п’єси: «97», «Комуна в степах», «Прощай, село».
У 1934 році був заарештований.
1937 року його не стало.
Пам'ять про письменника зберігається у нашому місті, скульптором А. Шаталовим створений пам’ятник письменникові, який встановлений у центрі міста.

 

 

 

МИХАЙЛІВ ЮХИМ СПИРИДОНОВИЧ

(1895 – 1935 рр.)
ВІДОМИЙ ХУДОЖНИК- СИМВОЛІСТ, ЧЛЕН УРЯДУ УРСР
Народився Ю. Михайлів 16 жовтня 1885 р. в м. Олешки в сім'ї майстра-суднобудівника Спиридона Федоровича Михайліва.
В Олешках здобув початкову і прогімназичну освіту. Живопису навчався у м. Москві у відомих художників В. Сєрова, С. Коровіна.
З 1918 року проживає у м. Києві, веде велику громадсько-просвітницьку та творчу діяльність. Очолює художній відділ Наркомосвіти, працює в Товаристві діячів українського мистецтва, керує Всеукраїнським комітетом охорони пам'яток старовини та мистецтва, організовує та очолює Музичне товариство ім. М. Леонтовича, викладає в художніх навчальних закладах, багато працює творчо.
У 1934 році обвинувачений в участі таємної організації збройного повстання. Висланий у м. Котлас, Архангельської оласті.
У 1935 році хворіє і помирає.
У 1949 році більшість картин Ю. Михайліва його дружина вивезла в Америку.
 
 
 
 

 

 

 

 

 

ШАТАЛОВ АНАТОЛІЙ СТЕПАНОВИЧ

(1919 – 1997 рр.)
ВІДОМИЙ СКУЛЬПТОР
Народився в м. Олешках, тут закінчив школу, мріяв стати льотчиком і художником.
Служив у армії у військах протиповітряної оборони в Ленінграді. У цих же військах захищав місто під час Великої Вітчизняної війни. Нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня у 1942 році.
Закінчив Ленінградське училище прикладного мистецтва ім. Штігліца, там же захопився справжньою скульптурою, успішно захистив диплом.
З початку 50-х років проживав у м. Києві, де займався цікавою роботою. Скульптури А. Шаталова з’являються в музеях м. Москви, в м. Делі, на площах і вулицях європейських міст, у Києві, Черкасах та ін.
Для свого рідного міста Цюрупинська (нині м.Олешки) створив пам’ятники Леніну, Дзержинському, Героям Радянського Союзу – землякам Івану Бойку, Прокопію Литвинову, письменникам М. Кулішу, О Вишні.
Похований на рідній землі – у м.Олешки, на центральному кладовищі.
 
 
 
 
 
 

 

 

 

 

 

ЮЖАКОВ СЕРГІЙ ДАНИЛОВИЧ

(02.11.1946 – 23.07.2011 рр.)
ДОКТОР МЕДИЦИНСЬКИХ НАУК, ЛАУРЕАТ ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ РФ, АВТОР НОВИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ 
З 1956 р. проживав у Цюрупинську (нині м.Олешки).
В 1965 р. закінчив школу №2.
Із 1965 р. навчався у Запорізькому та першому Московському медінститутах.
Із 1977 р. працював у Всесоюзному науково-дослідному хіміко-фармацевтичному інституті, де займався пошуком та створенням нових вітчизняних серцево-судинних препаратів.
Із 2002 р. очолював Центр з хімії лікарських засобів при цьому ж інституті.
У 2003 р. С.Д. Южакову присуджена Державна премія РФ за створення першого в Росії антиаритміку спільно з ученими Всесоюзного кардіологічного наукового центру.
С.Д. Южаков – автор словника-довідника «Лекарственные средства», науковий редактор книг «Лекарства 20 века», співавтор багатьох лікарських засобів, що використовуються в офтальмології, кардіології, а також для лікування хронічної серцевої недостатності.
Жив і працював у Москві, там і похований.