Розмір шрифту
-+
Колір сайту
Зображення
OnOff
хШановні жителі громади! З метою вивчення побажань жителів Олешківської міської територіальної громади просимо Вас взяти участь у дослідженні на платформі електронної демократії. Натисніть тут щоб пройти опитування.


    Підрозділи:


    - Центр культурних послуг

    - Бібліотека

    - Музична школа

    - Музей

    - Фестивалі, конкурси

    - ЦКД



    23 БЕРЕЗНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 98 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ К.Г. КУДІЄВСЬКОГО



    Солнце в Песочинске всходит за Маркуцыным берегом, если утро встречать на пристани...

    Нинішнього ранку сонце зійшло все там же і нагадало нам про олешківську зірку!

    Український письменник-марініст, журналіст, кінодраматург Костянтин Гнатович Кудієвський безмежно належав

    рідним Олешкам!

    23 БЕРЕЗНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 98 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ К.Г. КУДІЄВСЬКОГО

    Традиційно у березні олешківчани згадують про уродини свого знаменитого земляка Костянтина Гнатовича Кудієвського. Це один з найяскравіших прозаїків Таврійської землі, а його творчість символізує невичерпність талановитого духу нашого краю.

    В Олешках є бібліотека і вулиця ім. К. Кудієвського (в районі пристані, вулиця Нижня,) зберігся будинок, в якому жив письменник. В музеї гімназії, де навчався земляк, зберігаються спогади про зустрічі з школярами, інтелігенцією міста. В бібліотеці на полиці в краєзнавчому куточку чекає свого читача літературна спадщина!

    Часопис «Вісник Олешшя» завжди присвячує видатному землякові свою колонку. От цього річ газета представила читачам наступний матеріал.

    Рідний причал.

    Український письменник-марініст, журналіст, кінодраматург Костянтин Гнатович Кудієвський безмежно належав рідним Олешкам (у його творах – Пісочинськ). Він любив столичний Київ, але душею завжди тягнувся до рідного причалу. Ніколи не приїздив на свою малу батьківщину зі свитою і ніколи публічно не зустрічався з товаришами – зустрічався з ними особисто. У приватних розмовах величав своїх шкільних друзів не за прізвищем, іменем чи по батькові, а виключно за дитячим прізвиськом, якось навіть урочисто приставляючи його, скажімо, до того ж Шаталова – Куліна, від бабусиного прізвища Кулінська, у якої Анатолій Степанович виховувався. Чи «Женя-Пташечка» - Євгенія Іванівна Козинська, у дівоцтві Птахова. Це було обов’язковою умовою їхньої дружби: відданість, яка переходила у захоплення, стримати яке було просто-таки неможливо.

    Не подумайте, що я іронізую. І що дозволяю так легковажно писати про Кудієвського. Костянтин Гнатович спокійно ставився і до свого прізвиська, яким також наділили його товариші. І в цих «дитячих» стосунках прихований глибокий зміст.

    Я не був так близько знайомий з Кудієвським, як мій колега. Зустрічалися лише публічно, на зустрічах письменника із земляками, коли він приїздив зі столиці у рідне місто. Але я завжди із захопленням спостерігав, як ішов Костянтин Гнатович до своїх читачів-земляків: несхилена перед хворобами, мудра, інтелігентна людина, в усі часи незмінно делікатна усупереч високій владі і своєму статусу. Як слушно зауважив автор передмови до розповіді про Кудієвського, який «Вісник Олешшя» друкує на 3-й сторінці сьогоднішнього номера Борис Прищепа, «ми так і не усвідомили, хто жив поруч нас…». Зате він належить нам.

    Анатолій ПОЛУФАКІН, головний редактор.

    Рідний причал

    (Уривок)

    Ми так і не усвідомили, хто жив поруч нас...

    Як і будь-який письменник настільки високого рівня, Костянтин Кудієвський так і не удостоєний при житті тих відзнак і почестей, яких заслужив. Після смерті — також не удостоєний, бо Кудієвський не вписується в Прокрустове ложе українізації, яка доведена до абсурду. У нас нині можна писати будь-яким словесним мотлохом (щоб розвіяти сумніви, досить погортати сторінки творчих здобутків багатьох нинішніх писателів).

    Кудієвський завжди писав рідною йому мовою, мовою своїх батька й матері, мовою земляків — російською. Тим, мабуть, й удостоївся невизнання і навіть забуття, за яке, сподіваємось, буде соромно бодай прийдешнім поколінням.

    Дивна річ: цілий ряд литературных мальчиков (оцінка Костянтина Паустовського оточення Ісаака Бабеля) нази-вають Кудієвського письменником-фантастом.. Ну, який же він фантаст? Костянтин Гнатович був невиправним романтиком! Таким собі новітнім Олександром Гріном. Хоча, на відмісну від Гріна, який придумував не лише сюжети і героїв, а й обставини, у яких вони живуть і діють, Кудієвський навіть не писав — він буквально списував свої оповідання, повісті й романи, що називається, з натури. Тим, хто цікавиться дійсно літературою, а не літератур-щиною, неважко в тім переконатись — досить відкрити будь-який том прози Кудієвського, щоб полюбити і автора, і героїв його творів, і навіть території, де розгортаються дії творів. Читайте! Не пошкодуєте.

    Костянтин Гнатович надто рано пішов із життя. В його дочасному відході в інші світи можна звинувачувати різні чинники, й не буде в тім помилки: війна, нервова робота, просто життєві негаразди. Але головний чинник, як на неупереджений погляд, скоріш усього, в тім, що в нього, патріота до мозку кісток, забрали ВІТЧИЗНУ. Вітчизну, служінню якій він присвятив усе своє життя. Розвал Радянського Союзу був для сотень мільйонів людей трагедією, пережити яку сил не було. Кудієвський був серед тих сотень мільйонів. Ми говорили після його кончини про це із відомим скульптором Анатолієм Степановичем Шаталовим, найближчим другом Кудієвського. Їхня дружба поча¬лась іще в довоєнні часи і не втратила свого вищого призначення — підставляти один одному плече — до останніх днів...

    Так вийшло, що звістку про смерть Кудієвського Шаталову приніс я. Хтось мусив це зробити.

    Пізнього травневого вечора мені зателефонував Володимир Чуприна, на той час начальник Херсонського обласного управління культури, тоді іще не народний художник України. «Ви там ближче до Анатолія Степановича, — голос Чуприни розгублений, — повідомте, бо я не зможу... Костя помер...». — «Який Костя? Про кого ви, Володимире Григоровичу?» — Я й думки не міг допустити, що мова про Кудієвського. Не так, щоб дуже, але не так вже й давно бачились. Але було саме так. — «Костянтин Гнатович... Кудієвський...», — додав Чуприна й поклав трубку.

    Телефонувати Шаталову увечері я не ризикнув. Не телефонна розмова. Діждався ранку, а потім і дня, й лише тоді поніс трагічну вість.

    У Анатолія Степановича стався серцевий напад, і він надовго зліг у лікарню...

    Майже через рік громадськість Цюрупинська дуже скромно, у вузькому колі близьких йому людей, відзначила 70-річчя від дня народження письменника. Міська рада прийняла рішення про присвоєння імені Костянтина Кудієвського одній із вулиць міста. Спочатку була пропозиція перейменувати вулицю Нижню, у будинку під №1 якої народився Костянтин Гнатович і з якого пішов у великий світ, світ широкий, світ безмежно-неосяжний. Але ідея підтримки не знайшла, бо Нижню сам Кудієвський возвів у ранг історичної; вулиця як рівноправний, як живий персонаж, присутня у його романах. З цієї вулиці у велике і мале плавання пішли десятки олешківських капітанів. Тому такою вулицею було обрано Набережну, на якій на той час налічувалось два двоквартирних двоповерхових котеджі ПМК-218. Але у круговерті перебудови-капіталізації, а у суті своїй — загарбатизації всенародного добра — рішення забулось. (Як на сьогодні, то й добре. Бо носити ім’я Кудієвського нинішній Нижній, якою стало побережжя водотоку Чайка, одного із рукавів великої ріки Дніпро, — це вища образа пам’яті видатного земляка. Називайте вже її «вулицею хапків*»).

    Місто продовжує витравлювати із пам’яті видатні постаті і дати — крок за кроком: ні імені не присвоєно, на-приклад, школі (нині гімназія), де вчився письменник, ні навіть меморіальної дошки тут нема...

    Будемо надіятись, — поки що. Прийдуть до влади нові люди і виправлять допущений нами страм. І, пам’ятаючи про те, що кожне прийдешнє покоління стоїть на плечах попереднього, гідно увіковічать пам’ять всіх видатних людей нашого міста. На сьогодні бодай хоча б тих, чиї імена і портрети на Алеї Слави.

    А ми... Ми — хто нам Бог у душі чи де він іще там у нас, чи й не в кожного Бог, а в декого й падший ангел, сиріч Сатана, — не усвідомили, хто жив поруч нас, хто творив, хто своїми книжками і кіносценаріями, усією своєю власною мораллю вчив нас порядності, інтелігентності, зрештою — людяності.

    Ми, нині сущі, таким, як Кудієвський, не вклоняємось. Тоді — кому?

    Письменницьке життя Костянтина Кудієвського — все назовні, воно у його захоплюючих романах і повістях, у зня-тих за його сценаріями фільмах. На жаль, поки що ні те, ні інше по достоїнству не оцінене. Мабуть, потрібен час, щоб зерна були відвіяні від полови. А ще усвідомлення простої речі: якість літератури найменшою мірою залежить від мови твору; якість літератури залежить від таланту. Кудієвський і за життя був «другорядним» лише по одній причині: цей глибоко український письменник писав російською мовою, мовою своїх батьків, друзів, колег, сусідів...

    Отож, мова у цій розповіді про інше: про неписьменницьке життя Костянтина Гнатовича. Авторові випало щастя бути знайомим з Кудієвським, але хіба що дотично. Ми перебували на різних щаблях суспільства, та й вік, коли йому було 50, а мені лише 30 — це, по суті, прірва. Тому для створення цілісної картини про Костянтина Гнатовича скористаюсь викладенням бесід із близькими йому людьми, свідками його юності, молодості, зрілості. У цій розповіді ніщо не придумано, у ній те, що було насправді.

    Чому неписьменницьке життя? По одній простій причині. Кудієвський — письменник відомий не лише в Україні. А яким він був поза своїми романами, а то й до них? На ці питання я й намагався дати відповідь. Хоча б частково...

    Він ніколи не приїздив до Цюрупинська зі свитою, а коли й траплялась вона вже по дорозі, то сприймав її, як надокучливий тягар, від якого прагнув щонайскоріш позбавитись. Разом з тим, ніколи не осуджував тих своїх добрих знайомих і навіть друзів із числа знаменитих, хто любив помпезність у таких випадках. Знав: вона, ота помпезність, розрахована на чиновництво, яке й саме не проти погрітись якщо не біля чужого вогнища, то хоча б у променях чужої слави.

    То був їхній стиль життя, а він мав свій.

    Він любив приїздити додому влітку. Його рідний Цюрупинськ, що так і лишився для нього Олешками, разом з тим, як його окутували густі осінні тумани, викликав у нього почуття жалю. Цюрупинськ у такі часи робивсь стареньким, принишклим і навіть беззахисним; йому було шкода його, як невдатної дитини — хоч і негарної, але рідної. Влітку Цюрупинськ розправляв плечі, підставляв їх свіжим вітрам і стояв, і радів зі своєї сили, мужньої краси й сивої історії.

    Не багато таких місць, як Цюрупинськ, на цьому світі. Принаймні для нього. А він світу побачив...

    Борис ПРИЩЕПА.

    «Дорога до себе». 2015 р.








    Читайте також:
    22.03.24 ВЕСНЯНА ХАНДРА: ЯК ПІДТРИМАТИ СЕБЕ?

    19.03.24 Народжені захищати: 10 фактів про Нацгвардію

    19.03.24 Купуй УКРАЇНСЬКЕ!

    19.03.24 Запрошуємо взяти участь у художньому конкурсі на визначення кращого ескізного проєкту в’їзного

    19.03.24 ПРИЄДНУЙСЯ ДО ЛАВ ПРИКОРДОННИКІВ!

    12.03.24 Як не ранити людину з травмою обличчя...

    09.03.24 210 років від дня народження Великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка

    06.03.24 Хочу подякувати військовому. Як це зробити?

    05.03.24 Держкомтелерадіо з 1 березня по 1 травня 2024 року оголошує прийом публіцистичних творів на

    28.02.24 Проведено засідання комісії з питань захисту прав дитини Олешківської міської ради

23 БЕРЕЗНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 98 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ К.Г. КУДІЄВСЬКОГО



Солнце в Песочинске всходит за Маркуцыным берегом, если утро встречать на пристани...

Нинішнього ранку сонце зійшло все там же і нагадало нам про олешківську зірку!

Український письменник-марініст, журналіст, кінодраматург Костянтин Гнатович Кудієвський безмежно належав

рідним Олешкам!

23 БЕРЕЗНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 98 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ К.Г. КУДІЄВСЬКОГО

Традиційно у березні олешківчани згадують про уродини свого знаменитого земляка Костянтина Гнатовича Кудієвського. Це один з найяскравіших прозаїків Таврійської землі, а його творчість символізує невичерпність талановитого духу нашого краю.

В Олешках є бібліотека і вулиця ім. К. Кудієвського (в районі пристані, вулиця Нижня,) зберігся будинок, в якому жив письменник. В музеї гімназії, де навчався земляк, зберігаються спогади про зустрічі з школярами, інтелігенцією міста. В бібліотеці на полиці в краєзнавчому куточку чекає свого читача літературна спадщина!

Часопис «Вісник Олешшя» завжди присвячує видатному землякові свою колонку. От цього річ газета представила читачам наступний матеріал.

Рідний причал.

Український письменник-марініст, журналіст, кінодраматург Костянтин Гнатович Кудієвський безмежно належав рідним Олешкам (у його творах – Пісочинськ). Він любив столичний Київ, але душею завжди тягнувся до рідного причалу. Ніколи не приїздив на свою малу батьківщину зі свитою і ніколи публічно не зустрічався з товаришами – зустрічався з ними особисто. У приватних розмовах величав своїх шкільних друзів не за прізвищем, іменем чи по батькові, а виключно за дитячим прізвиськом, якось навіть урочисто приставляючи його, скажімо, до того ж Шаталова – Куліна, від бабусиного прізвища Кулінська, у якої Анатолій Степанович виховувався. Чи «Женя-Пташечка» - Євгенія Іванівна Козинська, у дівоцтві Птахова. Це було обов’язковою умовою їхньої дружби: відданість, яка переходила у захоплення, стримати яке було просто-таки неможливо.

Не подумайте, що я іронізую. І що дозволяю так легковажно писати про Кудієвського. Костянтин Гнатович спокійно ставився і до свого прізвиська, яким також наділили його товариші. І в цих «дитячих» стосунках прихований глибокий зміст.

Я не був так близько знайомий з Кудієвським, як мій колега. Зустрічалися лише публічно, на зустрічах письменника із земляками, коли він приїздив зі столиці у рідне місто. Але я завжди із захопленням спостерігав, як ішов Костянтин Гнатович до своїх читачів-земляків: несхилена перед хворобами, мудра, інтелігентна людина, в усі часи незмінно делікатна усупереч високій владі і своєму статусу. Як слушно зауважив автор передмови до розповіді про Кудієвського, який «Вісник Олешшя» друкує на 3-й сторінці сьогоднішнього номера Борис Прищепа, «ми так і не усвідомили, хто жив поруч нас…». Зате він належить нам.

Анатолій ПОЛУФАКІН, головний редактор.

Рідний причал

(Уривок)

Ми так і не усвідомили, хто жив поруч нас...

Як і будь-який письменник настільки високого рівня, Костянтин Кудієвський так і не удостоєний при житті тих відзнак і почестей, яких заслужив. Після смерті — також не удостоєний, бо Кудієвський не вписується в Прокрустове ложе українізації, яка доведена до абсурду. У нас нині можна писати будь-яким словесним мотлохом (щоб розвіяти сумніви, досить погортати сторінки творчих здобутків багатьох нинішніх писателів).

Кудієвський завжди писав рідною йому мовою, мовою своїх батька й матері, мовою земляків — російською. Тим, мабуть, й удостоївся невизнання і навіть забуття, за яке, сподіваємось, буде соромно бодай прийдешнім поколінням.

Дивна річ: цілий ряд литературных мальчиков (оцінка Костянтина Паустовського оточення Ісаака Бабеля) нази-вають Кудієвського письменником-фантастом.. Ну, який же він фантаст? Костянтин Гнатович був невиправним романтиком! Таким собі новітнім Олександром Гріном. Хоча, на відмісну від Гріна, який придумував не лише сюжети і героїв, а й обставини, у яких вони живуть і діють, Кудієвський навіть не писав — він буквально списував свої оповідання, повісті й романи, що називається, з натури. Тим, хто цікавиться дійсно літературою, а не літератур-щиною, неважко в тім переконатись — досить відкрити будь-який том прози Кудієвського, щоб полюбити і автора, і героїв його творів, і навіть території, де розгортаються дії творів. Читайте! Не пошкодуєте.

Костянтин Гнатович надто рано пішов із життя. В його дочасному відході в інші світи можна звинувачувати різні чинники, й не буде в тім помилки: війна, нервова робота, просто життєві негаразди. Але головний чинник, як на неупереджений погляд, скоріш усього, в тім, що в нього, патріота до мозку кісток, забрали ВІТЧИЗНУ. Вітчизну, служінню якій він присвятив усе своє життя. Розвал Радянського Союзу був для сотень мільйонів людей трагедією, пережити яку сил не було. Кудієвський був серед тих сотень мільйонів. Ми говорили після його кончини про це із відомим скульптором Анатолієм Степановичем Шаталовим, найближчим другом Кудієвського. Їхня дружба поча¬лась іще в довоєнні часи і не втратила свого вищого призначення — підставляти один одному плече — до останніх днів...

Так вийшло, що звістку про смерть Кудієвського Шаталову приніс я. Хтось мусив це зробити.

Пізнього травневого вечора мені зателефонував Володимир Чуприна, на той час начальник Херсонського обласного управління культури, тоді іще не народний художник України. «Ви там ближче до Анатолія Степановича, — голос Чуприни розгублений, — повідомте, бо я не зможу... Костя помер...». — «Який Костя? Про кого ви, Володимире Григоровичу?» — Я й думки не міг допустити, що мова про Кудієвського. Не так, щоб дуже, але не так вже й давно бачились. Але було саме так. — «Костянтин Гнатович... Кудієвський...», — додав Чуприна й поклав трубку.

Телефонувати Шаталову увечері я не ризикнув. Не телефонна розмова. Діждався ранку, а потім і дня, й лише тоді поніс трагічну вість.

У Анатолія Степановича стався серцевий напад, і він надовго зліг у лікарню...

Майже через рік громадськість Цюрупинська дуже скромно, у вузькому колі близьких йому людей, відзначила 70-річчя від дня народження письменника. Міська рада прийняла рішення про присвоєння імені Костянтина Кудієвського одній із вулиць міста. Спочатку була пропозиція перейменувати вулицю Нижню, у будинку під №1 якої народився Костянтин Гнатович і з якого пішов у великий світ, світ широкий, світ безмежно-неосяжний. Але ідея підтримки не знайшла, бо Нижню сам Кудієвський возвів у ранг історичної; вулиця як рівноправний, як живий персонаж, присутня у його романах. З цієї вулиці у велике і мале плавання пішли десятки олешківських капітанів. Тому такою вулицею було обрано Набережну, на якій на той час налічувалось два двоквартирних двоповерхових котеджі ПМК-218. Але у круговерті перебудови-капіталізації, а у суті своїй — загарбатизації всенародного добра — рішення забулось. (Як на сьогодні, то й добре. Бо носити ім’я Кудієвського нинішній Нижній, якою стало побережжя водотоку Чайка, одного із рукавів великої ріки Дніпро, — це вища образа пам’яті видатного земляка. Називайте вже її «вулицею хапків*»).

Місто продовжує витравлювати із пам’яті видатні постаті і дати — крок за кроком: ні імені не присвоєно, на-приклад, школі (нині гімназія), де вчився письменник, ні навіть меморіальної дошки тут нема...

Будемо надіятись, — поки що. Прийдуть до влади нові люди і виправлять допущений нами страм. І, пам’ятаючи про те, що кожне прийдешнє покоління стоїть на плечах попереднього, гідно увіковічать пам’ять всіх видатних людей нашого міста. На сьогодні бодай хоча б тих, чиї імена і портрети на Алеї Слави.

А ми... Ми — хто нам Бог у душі чи де він іще там у нас, чи й не в кожного Бог, а в декого й падший ангел, сиріч Сатана, — не усвідомили, хто жив поруч нас, хто творив, хто своїми книжками і кіносценаріями, усією своєю власною мораллю вчив нас порядності, інтелігентності, зрештою — людяності.

Ми, нині сущі, таким, як Кудієвський, не вклоняємось. Тоді — кому?

Письменницьке життя Костянтина Кудієвського — все назовні, воно у його захоплюючих романах і повістях, у зня-тих за його сценаріями фільмах. На жаль, поки що ні те, ні інше по достоїнству не оцінене. Мабуть, потрібен час, щоб зерна були відвіяні від полови. А ще усвідомлення простої речі: якість літератури найменшою мірою залежить від мови твору; якість літератури залежить від таланту. Кудієвський і за життя був «другорядним» лише по одній причині: цей глибоко український письменник писав російською мовою, мовою своїх батьків, друзів, колег, сусідів...

Отож, мова у цій розповіді про інше: про неписьменницьке життя Костянтина Гнатовича. Авторові випало щастя бути знайомим з Кудієвським, але хіба що дотично. Ми перебували на різних щаблях суспільства, та й вік, коли йому було 50, а мені лише 30 — це, по суті, прірва. Тому для створення цілісної картини про Костянтина Гнатовича скористаюсь викладенням бесід із близькими йому людьми, свідками його юності, молодості, зрілості. У цій розповіді ніщо не придумано, у ній те, що було насправді.

Чому неписьменницьке життя? По одній простій причині. Кудієвський — письменник відомий не лише в Україні. А яким він був поза своїми романами, а то й до них? На ці питання я й намагався дати відповідь. Хоча б частково...

Він ніколи не приїздив до Цюрупинська зі свитою, а коли й траплялась вона вже по дорозі, то сприймав її, як надокучливий тягар, від якого прагнув щонайскоріш позбавитись. Разом з тим, ніколи не осуджував тих своїх добрих знайомих і навіть друзів із числа знаменитих, хто любив помпезність у таких випадках. Знав: вона, ота помпезність, розрахована на чиновництво, яке й саме не проти погрітись якщо не біля чужого вогнища, то хоча б у променях чужої слави.

То був їхній стиль життя, а він мав свій.

Він любив приїздити додому влітку. Його рідний Цюрупинськ, що так і лишився для нього Олешками, разом з тим, як його окутували густі осінні тумани, викликав у нього почуття жалю. Цюрупинськ у такі часи робивсь стареньким, принишклим і навіть беззахисним; йому було шкода його, як невдатної дитини — хоч і негарної, але рідної. Влітку Цюрупинськ розправляв плечі, підставляв їх свіжим вітрам і стояв, і радів зі своєї сили, мужньої краси й сивої історії.

Не багато таких місць, як Цюрупинськ, на цьому світі. Принаймні для нього. А він світу побачив...

Борис ПРИЩЕПА.

«Дорога до себе». 2015 р.








Читайте також:
22.03.24 ВЕСНЯНА ХАНДРА: ЯК ПІДТРИМАТИ СЕБЕ?

19.03.24 Народжені захищати: 10 фактів про Нацгвардію

19.03.24 Купуй УКРАЇНСЬКЕ!

19.03.24 Запрошуємо взяти участь у художньому конкурсі на визначення кращого ескізного проєкту в’їзного

19.03.24 ПРИЄДНУЙСЯ ДО ЛАВ ПРИКОРДОННИКІВ!

12.03.24 Як не ранити людину з травмою обличчя...

09.03.24 210 років від дня народження Великого Кобзаря - Тараса Григоровича Шевченка

06.03.24 Хочу подякувати військовому. Як це зробити?

05.03.24 Держкомтелерадіо з 1 березня по 1 травня 2024 року оголошує прийом публіцистичних творів на

28.02.24 Проведено засідання комісії з питань захисту прав дитини Олешківської міської ради