Розмір шрифту
-+
Колір сайту
Зображення
OnOff

    Валерій Бережко. Згадаймо разом



    Була в Олешках  людина, яку знали майже всі мешканці міста. Валерій Михайлович Бережко за спеціальністю – лікар ( швидкої допомоги і судновий) і травник, за покликанням – художник, а за душею – справжній козак. Він народився післявоєнного 1946-го у сім’ї фронтовиків, які на той час перебували у польському місті Жешув. Батьки пройшли всю війну і мали бойові нагороди. Після повернення все їх життя пройшло у мальовничих  Олешках. Там і зростав малий Валерик, жадібно вдивляючись у навколишню красу і вже тоді намагаючись відобразити її на своїх малюнках. Постійно мав перед очима приклад матері – самодіяльної художниці й неперевершеної вишивальниці гладдю, а три вишиті картини з казковими сюжетами зберігав все своє життя. Після школи Валерій вивчився на фельдшера і… опинився на службі в армії. Спочатку була Угорщина, а в 1968 році – Чехословаччина. “Там ми відчували себе окупантами, – говорив Валерій Михайлович, – сором і нікому не потрібні жертви – усе, що залишилося після тих часів.”  Потім був Сімферопольський медичний інститут, який він закінчив зі спеціальністю “хірург”. А попереду – близько 16 років у морях і океанах, і робота суднового лікаря.

    “Цю роботу можна порівняти хіба що з працею земських лікарів, – стверджував Валерій Михайлович. – Часто, перебуваючи далеко від землі, ти повинен приймати єдино правильне рішення, і не маєш ніякого права на помилку.” І він оперував, видаляв зуби, лікував нервові зриви, зшивав сухожилля, ставив діагнози.  

    Він працював на науково-пошукових  та промислових   суднах, не з чужих слів знав Атлантичний, Тихий та Індійський океани. Увесь цей час вів щоденники, які ілюстрував власними малюнками. Деякі сторінки із цих записів тоді були надруковані у місцевій пресі, але ж їх багато, і це дійсно унікальний матеріал. Валерій Михайлович якось хотів видати щоденники і малюнки книжечкою, проте, з’ясувавши ціну, просто опустив руки. А він же декілька разів обійшов навколо світу, ступав на найекзотичніші береги й острови, бачив одразу сім смерчів одночасно в Середземному морі, вогняні концентровані кола на воді в Антарктиді. Біля землі Королеви Мод він разом з іще двома колегами спостерігав справжнісіньку літаючу тарілку, і там же вони ловили “крижану” рибу (абсолютно прозору – крізь неї можна дивитися, ніби через скло). Цілий рік Валерій Михайлович жив у Буенос-Айресі, де його надзвичайно вразив величезний пам’ятник Тарасові Шевченку, встановлений нашими емігрантами. А усього, що бачив Бережко, дійсно, вистачило б не на одну цікаву книгу. У перервах між рейсами і після закінчення “морської” кар’єри , аж до самого виходу на пенсію, працював лікарем “швидкої”.

    Бабуся ж лікаря була справжнім екстрасенсом, зналася на травах і теж лікувала людей. Саме вона передала онукові власні знання, і він завжди використовував їх, лікуючи людей. “Я люблю збирати трави у чистих, незабруднених радіацією місцях (перевіряючи спеціальним прибором), об’їздив на мотоциклі декілька областей, і такі місця існують! Я знаходив там рідкісні рослини, проте не зривав – жалів.” А ще він усе життя продовжував писати картини. Переважно це олешківські пейзажі, натюрморти, портрети друзів. Усією душею Валерій Михайлович був закоханий у рідний край, його мальовничу природу, так само як колись Юхим Михайлів, художник-земляк із трагічною долею, палітру якого “опоїв блакитний колір України”. “У нас на Херсонщині картини самі виникають перед очима, – говорив митець, – і ти мимоволі стаєш художником, живучи серед такої краси.” На полотнах Бережка отримували друге життя знайомі кожному жителю міста куточки природи – Маркуцин берег, сосновий бір, плавні, Хуторище, Кардашинський лиман, Тараниха і багато інших. Багато картин художник подарував місцевому краєзнавчому музею, безкоштовно оформлював для його історичної експозиції великі панорамні полотна.  Брав участь у численних місцевих й обласних виставках.

    А ще його пейзажі – у терапевтичному та лор-відділеннях центральної районної лікарні, і, за словами медиків, сприяють одужанню хворих, поліпшують їх настрій. Валерій Михайлович був прихильником методики лікування кольором, якій навчився у Китаї, і застосовував її у своїх пейзажних роботах. А писав їх під православні молитви і класичну музику, з відповідним настроєм і натхненням. Ті, хто придбав такі картини, стверджують, що вони дійсно допомагають і мають певний лікувальний ефект. Іще одне захоплення невгамовного Валерія Бережка – славне історичне минуле України, доба козаччини. “Козацтво у мене в крові, – говорив він. – Мати була родом із осілих чумаків, батько теж походив із давнього козацького роду Брежків, напам’ять знав “Кобзар”, а колись у сім’ї зберігалася навіть родова прадідівська шабля 17 століття.” Коли у 1996 році в Олешках зареєстрували Олешківський курінь українського козацтва, Бережко став його отаманом. Він вважав, що сучасне козацтво тримається на тих козаках-патріотах, які присвячують себе вихованню підростаючого покоління.

    Один із найпопулярніших заходів – походи на козацькій чайці “Олешківська Січ”, і це не звичайні виїзди на природу, а цілий комплекс роботи з молоддю: науково-дослідницько-екологічні експедиції, зелений туризм, проведення “Козацької зорі” – патріотично-оздоровчого заходу для підготовки молоді до служби в армії і на флоті. Валерій Михайлович мріяв про створення в Олешках картинної галереї, проте не судилося,  хоча 8 років і сам був депутатом міськради. Але він не впадав у відчай та до останнього дня продовжував багато малювати, їздити рідною землею, вивчати козацьку добу, допомагати людям, вірити у краще і – завжди посміхатися, кажучи, що кожен повинен займатися своєю справою і, незважаючи ні на що, дуже любити життя. Мабуть, саме у цьому і полягає феномен Валерія Бережка…







    Читайте також:
    26.11.20 КП "Олешки-сервіс" попереджає про призупинення теплопостачання

    26.11.20 Миттєва реакція: Євген Рищук доручив невідкладно інформувати про всі позаштатні ситуації у

    26.11.20 Євген Рищук зустрівся з представником компанії-інвестора

    26.11.20 І Відкритий міський етнофестиваль "Різдво в Олешках"

    24.11.20 Відбулося засідання комісії ТЕБ та НС

    21.11.20 В Олешках відзначили День Гідності та Свободи

    21.11.20 Пам'яті загиблих героїв до Дня Гідності та Свободи

    20.11.20 "Вільні творять Свободу!" в Олешківській міській бібліотеці №2

    18.11.20 В Олешках розшукують унікальних людей

    17.11.20 Шановні мешканці міста Олешки!

Телефон гарячої лінії 2-24-51
з 8:00 до 17:00 по будням

ОСТАННІ НОВИНИ
Подія дня
популярне

Валерій Бережко. Згадаймо разом



Була в Олешках  людина, яку знали майже всі мешканці міста. Валерій Михайлович Бережко за спеціальністю – лікар ( швидкої допомоги і судновий) і травник, за покликанням – художник, а за душею – справжній козак. Він народився післявоєнного 1946-го у сім’ї фронтовиків, які на той час перебували у польському місті Жешув. Батьки пройшли всю війну і мали бойові нагороди. Після повернення все їх життя пройшло у мальовничих  Олешках. Там і зростав малий Валерик, жадібно вдивляючись у навколишню красу і вже тоді намагаючись відобразити її на своїх малюнках. Постійно мав перед очима приклад матері – самодіяльної художниці й неперевершеної вишивальниці гладдю, а три вишиті картини з казковими сюжетами зберігав все своє життя. Після школи Валерій вивчився на фельдшера і… опинився на службі в армії. Спочатку була Угорщина, а в 1968 році – Чехословаччина. “Там ми відчували себе окупантами, – говорив Валерій Михайлович, – сором і нікому не потрібні жертви – усе, що залишилося після тих часів.”  Потім був Сімферопольський медичний інститут, який він закінчив зі спеціальністю “хірург”. А попереду – близько 16 років у морях і океанах, і робота суднового лікаря.

“Цю роботу можна порівняти хіба що з працею земських лікарів, – стверджував Валерій Михайлович. – Часто, перебуваючи далеко від землі, ти повинен приймати єдино правильне рішення, і не маєш ніякого права на помилку.” І він оперував, видаляв зуби, лікував нервові зриви, зшивав сухожилля, ставив діагнози.  

Він працював на науково-пошукових  та промислових   суднах, не з чужих слів знав Атлантичний, Тихий та Індійський океани. Увесь цей час вів щоденники, які ілюстрував власними малюнками. Деякі сторінки із цих записів тоді були надруковані у місцевій пресі, але ж їх багато, і це дійсно унікальний матеріал. Валерій Михайлович якось хотів видати щоденники і малюнки книжечкою, проте, з’ясувавши ціну, просто опустив руки. А він же декілька разів обійшов навколо світу, ступав на найекзотичніші береги й острови, бачив одразу сім смерчів одночасно в Середземному морі, вогняні концентровані кола на воді в Антарктиді. Біля землі Королеви Мод він разом з іще двома колегами спостерігав справжнісіньку літаючу тарілку, і там же вони ловили “крижану” рибу (абсолютно прозору – крізь неї можна дивитися, ніби через скло). Цілий рік Валерій Михайлович жив у Буенос-Айресі, де його надзвичайно вразив величезний пам’ятник Тарасові Шевченку, встановлений нашими емігрантами. А усього, що бачив Бережко, дійсно, вистачило б не на одну цікаву книгу. У перервах між рейсами і після закінчення “морської” кар’єри , аж до самого виходу на пенсію, працював лікарем “швидкої”.

Бабуся ж лікаря була справжнім екстрасенсом, зналася на травах і теж лікувала людей. Саме вона передала онукові власні знання, і він завжди використовував їх, лікуючи людей. “Я люблю збирати трави у чистих, незабруднених радіацією місцях (перевіряючи спеціальним прибором), об’їздив на мотоциклі декілька областей, і такі місця існують! Я знаходив там рідкісні рослини, проте не зривав – жалів.” А ще він усе життя продовжував писати картини. Переважно це олешківські пейзажі, натюрморти, портрети друзів. Усією душею Валерій Михайлович був закоханий у рідний край, його мальовничу природу, так само як колись Юхим Михайлів, художник-земляк із трагічною долею, палітру якого “опоїв блакитний колір України”. “У нас на Херсонщині картини самі виникають перед очима, – говорив митець, – і ти мимоволі стаєш художником, живучи серед такої краси.” На полотнах Бережка отримували друге життя знайомі кожному жителю міста куточки природи – Маркуцин берег, сосновий бір, плавні, Хуторище, Кардашинський лиман, Тараниха і багато інших. Багато картин художник подарував місцевому краєзнавчому музею, безкоштовно оформлював для його історичної експозиції великі панорамні полотна.  Брав участь у численних місцевих й обласних виставках.

А ще його пейзажі – у терапевтичному та лор-відділеннях центральної районної лікарні, і, за словами медиків, сприяють одужанню хворих, поліпшують їх настрій. Валерій Михайлович був прихильником методики лікування кольором, якій навчився у Китаї, і застосовував її у своїх пейзажних роботах. А писав їх під православні молитви і класичну музику, з відповідним настроєм і натхненням. Ті, хто придбав такі картини, стверджують, що вони дійсно допомагають і мають певний лікувальний ефект. Іще одне захоплення невгамовного Валерія Бережка – славне історичне минуле України, доба козаччини. “Козацтво у мене в крові, – говорив він. – Мати була родом із осілих чумаків, батько теж походив із давнього козацького роду Брежків, напам’ять знав “Кобзар”, а колись у сім’ї зберігалася навіть родова прадідівська шабля 17 століття.” Коли у 1996 році в Олешках зареєстрували Олешківський курінь українського козацтва, Бережко став його отаманом. Він вважав, що сучасне козацтво тримається на тих козаках-патріотах, які присвячують себе вихованню підростаючого покоління.

Один із найпопулярніших заходів – походи на козацькій чайці “Олешківська Січ”, і це не звичайні виїзди на природу, а цілий комплекс роботи з молоддю: науково-дослідницько-екологічні експедиції, зелений туризм, проведення “Козацької зорі” – патріотично-оздоровчого заходу для підготовки молоді до служби в армії і на флоті. Валерій Михайлович мріяв про створення в Олешках картинної галереї, проте не судилося,  хоча 8 років і сам був депутатом міськради. Але він не впадав у відчай та до останнього дня продовжував багато малювати, їздити рідною землею, вивчати козацьку добу, допомагати людям, вірити у краще і – завжди посміхатися, кажучи, що кожен повинен займатися своєю справою і, незважаючи ні на що, дуже любити життя. Мабуть, саме у цьому і полягає феномен Валерія Бережка…







Читайте також:
26.11.20 КП "Олешки-сервіс" попереджає про призупинення теплопостачання

26.11.20 Миттєва реакція: Євген Рищук доручив невідкладно інформувати про всі позаштатні ситуації у

26.11.20 Євген Рищук зустрівся з представником компанії-інвестора

26.11.20 І Відкритий міський етнофестиваль "Різдво в Олешках"

24.11.20 Відбулося засідання комісії ТЕБ та НС

21.11.20 В Олешках відзначили День Гідності та Свободи

21.11.20 Пам'яті загиблих героїв до Дня Гідності та Свободи

20.11.20 "Вільні творять Свободу!" в Олешківській міській бібліотеці №2

18.11.20 В Олешках розшукують унікальних людей

17.11.20 Шановні мешканці міста Олешки!